Том 7 - Леся Українка
— Що ж, якби трапилось яке порядне місце...
— Ні, я про се й думать не можу,— зважливо промовила Софія.
— Так от що...— тут баронеса глянула скоса на Софію,— їдьмо зо мною за границю.
— Що ви, баронесо, жартуєте? Звідки я можу навіть думати про се, та ні...
— Пождіть, пождіть, не сердіться і не роздражнюйтесь, я кажу се без жартів і зараз вам поясню свою думку: я їду за границю сама, я слаба, одинока, мені було б приємніше мати когось в компанії з собою, все одно мусила б когось наймати, а так, якби поїхали ви, то для мене се було б далеко краще. Я думаю, ми б ужились одна з одною. Ви б побачили світу, у мене завжди товариство збирається, може, хто знає, може б ви собі знов знайшли яке становище в світі. Я думаю, що для вас ся справа не зовсім не підходяща.
Софія задумалась. їй в думці знову промайнув золотий сон світського життя. Але як же так, по першому слову людини, правду кажучи, маловідомої, їхати на безвість, на непевну долю...
Софія під час розмови з баронесою вже чимало заспокоїлась і розважила трохи над своїм станом, що здавався їй перше таким безпорадним.
— Я вам дуже вдячна,— обізвалась врешті,— за вашу прихильність, надто дорогу для мене в таку хвилину. Але я тепер розважила, що при теперішньому моєму стані я мушу перше порадитись з родиною, поки зважу, як мені з собою бути. Я думаю, що мені слід би поїхати додому, порадитись і врешті хоч би для того, щоб не зоставатись у сьому осоружному місті. Як ви мені на се скажете?
Баронеса прийняла байдужий вираз.
— Що ж, як уважаєте! Звичайно, ви маєте родину, може вона вам краще порадить...
— Вибачайте, вам може здається...
— Ні, мені нічого не здається. Як уважаєте краще, так і робіть. А про моє призволення подумайте, може ви якраз розважите в мою і свою користь.
— Дякую. Я подумаю, пораджуся, я вам напишу.
Баронеса встала. Софія собі.
— Au revoir! 1
— До побачення.
IV
Розмова князя з Софією про грошові справи, Софія перебива ту розм[ову] яким-небудь балом абощо. Справи гірше заплутуються, починають являться кредитори, правлять довги. Князь хоче їхати до св[ата] на пораду, але той здає свої діла, купує собі сільце і виїжджає з міста. Князь викручується як може. Софія не дуже вважає на ті справи. Болість гірше береться. Князь умирає. Софія спр[авляє] жалобу. Нашествіє кредиторів. Софія в розпачі. Опис усіх речей. С[офія] носила телеграму до батька, біжить на пораду до баронеси. БарЬнеса] прийма її холодно, радить, як остатню річ, стати на службу, потім натякає, щоб С[офія] йшла до неї в комп[аньйонки], та гордовито одмовля, що їде до батька. Іде в село.
V
Батько й мати стрічають. Розмови: лихо знало, що так хутко вмре. Життя на селі. Нудота страшенна. Що ж робить? Треба щось думать. Заміж іти. За кого? Типи сусід. Ні, так не можна, треба щось думать. Не поховать же себе в селі. Вона буде в місті. Може в люди знов вийде: треба їхать туди. Приїжджа до баронеси. Бачить куш[етку]. Стає на службу. Ну що ж, якось-то буде. Ідуть за границю.
VI
За границею. На залізниці. Рівновага до чудових країв. Спочинок в отелі. І лист до матері: сподіванка бути в Парижі, жалоби на бар[онесу]. Спогади.
На водах. Невел[икий] опис. 2 лист: курація бар[онеси], возня з нею, її капризи. Читання. Кінець листа. «Йдіть читать «Figaro». Читання хроніки. Чого, власне, хроніку? Розмова про французів. Політики не читають. Романів теж. Про переклади руських пов[істей]. Читають: різні вирази модні. Розтроюджує С[офію].
VIII
Сварка за порошки. І чого їй лічиться? Стара! Оджи-ла своє. Бар[онеса] сидить вдома. Ранком находиться, а увечері нікуди не хоче. Софія теж сидить. Ходить часом у бібліотеку, читає там. Знайомість з паничем.
IX
Софія одпросилась в концерт. Стрілась із паничем. Разом сидять. «Si tu m’aimais». Місячна ніч. Поворіт додому. Виговор від баронеси. Vojage des Indes. Знов читання. Софія проводить годину на балконі.
X
Знакомство з паничем ведеться далі. Непевність щодо панича, може любить, може так... Баронеса кисне. Кінець сезону близько. Журба Софії. Ну, та хоч Париж побачу. Бар[онеса] рішає їхать, не ждучи кінця. В Париж годі їхать! З лист: злість проти бар[онеси]. Лист короткий.
XI
У місті. Все будить спогади. Гості. Збори. Деякі знайомі. Швачка. Кушетка.
XII
Софія на кушетці думає. Бар[онеса] приходить, лає. Читання. Вбиває.
ЧОТ[ИРИ] КАЗ[КИ] ЗЕЛ[ЕНОГО] ПДУМУ]
Пролог:
1. Описання бурі снігової. їде бідний сіверянин з торгу; там продавав шкури, одурений, ограблений вертає додому. Застає його буря велика. Заносить його вітром в палати Метелпці. Там йому робить різні штуки снігова челядь. Він все терпить — привик! Зо всього виходить цілий і здоровий. Пита його Метелиця, чого йому треба: що йому бракує? Треба дичини, риби і пр.— То прийдуть «хитрі люди» і видурять в тебе теє все, і знов зостанешся голий та голодний.— Коли так, то я хочу бути хитрішим за їх.— Сього тобі дати не можу, ти мусиш сам собі дати се.— Я не можу, звідки навчуся? — У тих самих хитрих людей.— Вони дають мені горілку замість розуму, а мені ще темніше стає від того. Все можу перетерпіти, переждати, перебороти, тільки злої волі хитрих людей побороти несила, вони сильніші, Пурго, від тебе.— Гей, брате вітре! неси геть від мене сього нікчемного, покажи йому, чия сила.— І поніс його вітер, показав йому, як тріщать кораблі хитрих людей і т. д. Той же показав вітрові світло маяка північної варти.— Царство твоє, вітре, хутко минеться! — Не тобі теє бачити! — гукнув вітер і стиснув його в холодних обіймах і кинув об льодову скелю, заморозив духом своїм, а Метелиця вкрила його білим покривалом.— Нехай там родина чекає його довіку!
Дерева: Лютий ти, вітре, нікчемний ти, розбійнику! — Вітер: Не вам судити мене! — Аж тут: Морозе, Морозе, йди куті їсти і т. д.
Кінець першої казки.
фараонів, війни і
