Божественна комедія - Аліг'єрі Данте
118. Відповідь була – тобто відповіла Беатріче.
119. «Питай Мательду…» – Тут вперше названа на ім’я прекрасна жінка, що зустріла поета в Земному Раю.
121. Про це ж – найпаче… – Див. Ч. XXVIII, 121 – 133.
129. Сили підупалі – тобто сили пам’яті про добрі діла (див. прим. Ч. XXVIII, 121 – 133).
139 – 140. Сторінки для другої частини уже я всі заповнив. – У побудові «Божественної комедії» Данте додержує точної симетрії. У кожній з трьох її частин (кантик) – по 33 пісні; «Пекло» має, крім того, ще одну пісню, що становить вступ до всієї поеми. Обсяг кожної із ста пісень приблизно однаковий.
142. Я вийшов з прохолодного струмка – тобто оновлений духовно.
РАЙ
ПІСНЯ ПЕРША
Вступ. – Звернення до Аполлона. – Піднесення Данте й Беатріче в сферу вогню. – Міркування Беатріче з цього приводу
4. Небо… – десяте, Палаюче небо, яке середньовічне церковне учення розміщувало над дев’ятьма небесними сферами Птолемеєвої системи, оселя Бога.
5 – 6. Те, чого віддати… – за словами апостола Павла, якась людина, живцем потрапивши до Раю, чула там невимовну мову, якої люди не спроможні відтворити.
13. О добрий Аполлоне… – Поет звертається до Аполлона увостаннє, бо ця, третя, частина поеми – кінцева.
17 – 18. Уславлена здавна «гора мистецтв» Парнас (у Фокіді, Середня Греція) має два верхи, один з яких присвячений був Аполлонові, другий – музам. На початку попередніх частин поеми Данте звертається з проханням по допомогу до муз, тепер же, з огляду на важливість і поважність сюжету, – до самого бога Аполлона.
21. Марсієве тіло. – Марсій – міфічний флейтист, який насмілився викликати на змагання Аполлона, і той після перемоги здер з нього шкіру (витяг з піхов… тіло).
25. Під своїм галуззям рідним… – під лавровим гіллям.
31. Дельфи – давньогрецьке місто на схилі Парнасу, відоме своїм святилищем Аполлона і оракулом.
33. Пенейського гіллястого намета – тобто лаврового дерева, в яке нібито обернулась дочка річкового бога Пенея, німфа Дафна, рятуючись від переслідування закоханого Аполлона.
36. Кірра – за одними джерелами, стародавнє місто у Фокіді, що правило Дельфам за гавань, а за іншими – один з двох верхів гори Парнасу; в усякому разі, ця географічна назва пов’язана з культом Аполлона, а тому поет метонімічно вжив її тут замість імені бога мистецтв.
37 – 42. Лампада світу – сонце, яке, залежно від пори року, сходить над землею через різні брами (тобто в різних місцях горизонту), під час весняного рівнодення, коли чотири обводи (горизонту, екватора, зодіаку й рівноденного колурію) заплітаються трьома хрестами, гарнішає, бо починається найкраща пора року – весна, і разом із сонцем гарнішає його зоря – сузір’я Барана, де воно тоді буває, і це дозволяє йому робити сприятливий вплив на людське життя (втиски в воску світовім).
44. В нас… – У північній півкулі, бо в південній, де лежить Земний Рай, сонце сходить над обрієм.
46 – 48. Беатріче споглядає сонце на сході з чолом, ліворуч звернутим, бо вона перебуває в південній півкулі Землі.
68. Овідій розповідає в «Метаморфозах», як єврейський рибалка Главк, поївши чудодійної трави, став морським богом.
70. Онадлюдинення – перетворення на щось більше, ніж людина.
76. Колесу – тобто всій сукупності небесних сфер.
100. Вона ж – Беатріче.
116. В серці смертному – тварини.
118. Лук цей – порив, згаданий вище (114 – 117), цей інстинкт.
122 – 123. Незрушна твердь – десяте, Палаюче небо; ту, що зазнав… – небо дев’яте, Кристалічне.
ПІСНЯ ДРУГА
Зачин. – Піднесення на перше, Місяцеве небо. – Плями на Місяці. – Вплив небес
8. Бог співців – Аполлон.
16 – 18. Як ваш… – Зміст: дух у вас (у тих, хто попливе слідом за моїм кораблем, який перший мчить в незвіданім просторі з обслугою з міфічних божеств, тобто, простіше, хто читатиме мій «Рай») зчудує далеко більше, аніж було у смілих мореплавців-аргонавтів, коли їх ватажок Ясон, як пастух, погнав огнедишних биків зорати поле, дане йому тестем, колхідським царем Еетом, батьком його молодої дружини Медеї (а потім засіяв це поле зубами драконів і згодом перебив потвор, що виросли з землі).
31 – 36. Беатріче і Данте досягли першої, найближчої до Землі зірки – Місяця – й заглибились у ньому.
49 – 50. Знаки на цьому тілі… – плями, видимі на Місяці.
51. Про Каїна пригадує всілякий… – Народна фантазія бачила в плямах на Місяці постать Каїна з оберемком хмизу на плечах.
59 – 60. Данте викладає за Аверроесом пояснення різної освітленості поверхні Місяця неоднаковою щільністю будови планети, уже висловлене раніше у «Бенкеті», II, 13(14). Але Беатріче далі спростовує цю думку як помилкову.
64. У восьмім небі… – небі Зірному (див. далі Р. XXIII – XXVII).
78. В цій книзі… – в цьому небесному тілі.
79. У першім разі… – тобто якби Місяць був щілинний, у деяких місцях наскрізь.
112. Під небом… – нерухомим та безтілесним десятим, Палаючим.
113. Велике тіло… – дев’яте, Кристалічне небо.
115. А ближче небо… – восьме, Зірне.
116. Різні сутності… – зірки і нижче розміщені небеса.
129. Рушіїв блаженних – ангелів, що далі дістають назви: висока мисль (131), розум (136) та ін.
140. З коштовним тілом… – з небесним світилом; всяка сила й міць, яких «рушій» восьмого неба надає зіркам.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Перше, Місяцеве небо. – Духи, що зламали обітницю. – Піккарда Донаті. – Імператриця Констанца
17 – 18. Заблуд, протилежний закоханості хлопця в джерело. – Молодий Нарцис колись закохався у своє віддзеркалення в воді, вважаючи його живим юнаком (Овідій), а Данте, навпаки, справжні обличчя вважає за відбитки.
49. Піккарда Донаті – родичка авторової дружини, Джемми, сестра колишнього поетового приятеля, гульвіси й ласуна, Форезе (вмер 1296 р.), душу якого той побачив у Чистилищі, і Корсо Донаті (загинув 1308 р.), ватажка флорентійських «чорних», керівника акції проти «білих» 1301 р. (що призвела до вигнання й засудження поета), який у своїх політичних інтересах, бувши на той час болонським подестою, силоміць забрав Піккарду з монастиря Монтічеллі, недалеко від Флоренції, й видав заміж.
97 – 98. Великого діяння й благостині… жінка… – Клара Ассізька (1193 – 1253), яка заснувала черничий орден, до якого належала Піккарда.
118 – 120. Те сяєво – Констанца видатна… – Констанца (1154 – 1198),
