Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

27. Календи – назва першого дня кожного місяця в староримському календарі.

46 – 144. Я був ломбардець, Марко на ім’я. – Венеціанець Марко, який жив у XIII ст. і служив при дворах різних італійських володарів. Дехто з коментаторів вважає, що визначення «Ломбардо» вказує на його прізвище, а один навіть ототожнює його з прославленим «придворним» і мандрівником Марком Поло, хоч той умер пізніше за Данте.

54 – 83. Знов у мене сумніви знялись. – Сумніви й непевність Данте, збуджені словами Гвідо дель Дука про моральний занепад і нехтування чеснот в Італії, подвоюються після слів Марка, і виникає запитання, хто ж у цьому явищі винен: чи несприятливий вплив зірок, як твердили тодішні астрологи, чи сама людина, яка має свободну волю? Марко висловлюється на користь другого припущення.

98 – 99. Хоч жує і ремигає, – він, проте, без ратиць. – У Біблії чистими проголошуються ті тварини, що ремигають і мають ратиці. Християнські богослови пояснювали цей образ символічно: ремигання – роздуми над Святим письмом і правильне його тлумачення, роздвоєність копит – розрізнення деяких глибоких понять, наприклад добра і зла. Данте хоче сказати: «Римський Папа і чистий і нечистий; хоч він авторитетний у питаннях релігії, але не розрізняє духовного від світського, намагається знищити «ратиці» – двоїстість влади церковної і світської».

107. Два сонця – папа і імператор.

109. Та перевищило одне – папська влада взяла гору над імператорською.

115. Де поять Адідже із По рівнину, – тобто в Ломбардії, на батьківщині промовця.

117. Федеріго – імператор Фрідріх II (1194 – 1250), що мав славу небезпечного єретика.

124. Коррадо да Палаццо з Брешії.

125. Герардо да Каміно – генеральний капітан Тревізо.

125. Гвідо да Кастель, який у себе в Реджо гостинно приймав мандрівників.

132. Левієві чада – потомки Леві, тобто давньоєврейські священики, що не мали доступу до світських посад.

140. Гая – чеснотлива дочка Герардо да Каміно.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

Третє коло. – Гнівливі. – Вихід з диму. – Сходження в четверте коло

19. Обернення на пташку нечестиве – натяк на міф про обернення Прокни на солов’я (див. прим. Ч. IX, 14).

28 – 33. А поруч грізний Артаксеркс сидів… – Аман, наближений персидського царя Артаксеркса, гнівний на Мардохея, задумав його повісити і вигубити всіх іудеїв. Але цариця Есфір, іудеянка, зламала його задум, і цар велів розіпнути Амана на дереві, призначеному для Мардохея (Бібл.).

34 – 39. Лавінія, дочка Амати і царя Лацію – Латіна. Батько посватав її за троянського вождя Енея, а мати хотіла видати за Турна, царя рутулів. Дивлячись на битву троянців з рутулами і гадаючи, що Турна вбито, Амата повісилась (Ен. VII, 249 – 474; XII, 593 – 613).

91 – 114. Віргілій викладає вчення про любов як джерело добра і зла.

115 – 139. Схема побудови Чистилища:

Кола І, II, III – любов, що завдає зла іншим (пиха, заздрощі, гнів).

Коло IV – недостатня любов до істинного блага (байдужість).

Кола V, VI, VII – надмірна любов до несправжніх благ (користолюбство, обжерливість, любострастя).

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

Четверте коло. – Ледачі. – Приклади рідкісної швидкості і жалюгідних лінощів

17 – 18. Сліпоокі, що іншим стали за поводирів – епікурейці.

80 – 81. Де сонце йде тонуть… між сардів з корсами… – Місяць уставав у зодіакальному сузір’ї Скорпіона і йшов тією ж тропою, як і сонце, коли воно сходить у цьому сузір’ї, а сідає, як здається, в Римі, десь між Сардинією і Корсикою.

82. П’єтола – село в Мантуанській області, в якому народився Віргілій.

91 – 93. Асоп та Ісмена – річки в Беотії, на берегах яких жителі Фів буйними ігрищами вшановували Вакха.

100. Марія в гори квапилася йти. – Зразу ж після Благовіщення Марія вирушила в гори, щоб привітати свою родичку Єлисавету, яка зачала сина (Єванг.).

101 – 102. Цезар, не затримавшись в Марсільї, в Ілерду поспішає… – Цезар, витіснивши Помпея з Італії, швидко рушив у Галлію, залишивши частину війська вести облогу Марсільї (сучасний Марсель), з суші і з моря, вступив в Іспанію і біля Ілерди (сучасна Леріда) примусив помпеянців здатися (49 р. до н. е.).

118 – 126. Сан-Дзено – монастир у Вероні. Ім’я абата, що тут говорить, остаточно не з’ясовано.

119 – 120. При добрім Барбароссі… – імператор Священної Римської імперії Фрідріх І (1125 – 1190), який 1162 року зруйнував Мілан.

121 – 126. Той, кому ногою довелося в могилу стать – владар Верони Альберто делла Скала (пом. 1301) незаконно призначив абатом у СанДзено свого нешлюбного сина Джузеппе, кульгавого і розпусного (пом. 1313).

133 – 135. Ті… в мандрах полягли, Йордан же сприймуть юні очі й уші. – Євреї, що вийшли з Єгипту по дну Червоного моря, побоялися вступити в обітовану землю. За це всі повнолітні засуджені були померти в пустелі, і тільки діти їхні через сорок років побачили Йордан (Бібл.).

136 – 138. Ті, що відмовились і утекли… – Частина троянців, що вийшли з Енеєм із сплюндрованої батьківщини, лишилась у Сицилії (Ен. V, 700 – 778).

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА

Четверте коло. – Ледачі. – Символічний сон Данте. – Сходження в п’яте коло

1 – 3. Зміст: «У передсвітанковий час, коли нагріте за день повітря вже не може боротися з холодними променями Місяця, бо спека дня встигла поменшати під впливом холоду, що виходить від Землі або від Сатурна…»

5. Геоманти – ті з середньовічних чаклунів і знахарів, що ворожили з допомогою випадково поставлених крапок. Найщасливіша фігура («Велика Фортуна») була схожа на крайні зірки сузір’я Водолія разом з найближчими зірками Риб. Данте хоче сказати, що вже зійшли Водолій і частково Риби, тобто до сходу сонця лишилося близько трьох годин.

7 – 9. Жінка, що приснилася Данте, уособлює ті гріхи, які спокутуються в трьох верхніх колах: користолюбство, обжерливість, любострастя (пор. рядки 58 – 59).

12 – 15. Під зором тим… – Зміст: «Тільки наші очі і увага надають зачарування всякій потворності і гріху».

70. У п’ятому колі спокутується гріх скупості, зажерливості й марнотратства.

74. «Прильпне душа моя землі» (церк.) – «прилипне душа моя до землі».

98 – 99. Переклад: «Хай тобі буде відомо, що я був наступником апостола Петра» (церк.), тобто Римським Папою. Це папа Адріан V (раніш кардинал Оттобоно Ф’єскі, граф да Лаванья), який помер 1276 року через 38 днів після обрання.

100 – 102. Річка Лаванья і місто з