Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

136 – 137. Посилаючись на євангельський текст: «У потойбічному світі не женяться і не виходять заміж», Адріан хоче сказати, що після смерті він перестав бути папою («чоловіком церкви») і став такий самий, як усі мерці.

143. Аладжа да Лаванья, дружина Мороелло Маласпіна, який 1302 року очолив війська «чорних» у війні проти Пістойї.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

П’яте коло. – Скупі. – Приклади бідності, щедрості та огидних скупощів. – Гуго Капет. – Двигтіння гори

3. Взять губку, не насичену доволі… – тобто припинити розглядування й розпитування, не задовольнивши цікавості.

8. Зло, яким укритий цілий світ – користолюбство.

10. Вовчиця давніх літ – звір, що уособлює користолюбство.

22 – 24. Ми ясно бачим ясла у повітці… – натяк на євангельську легенду про обставини народження Христового.

25 – 27. Гай Фабріцій Люсцін – римський консул III ст. до н. е., прославився своєю безкорисливістю.

31 – 33. Які щедроти явив невинним дівам Миколай – натяк на одну з християнських легенд про Миколая, єпископа міста Міри в Лікії.

40 – 123. Це Гуго Капет (пом. 956) – граф Паризький, засновник французької королівської династії Капетінгів. Незнатний з походження (дід в Парижі м’ясом торгував), він став правителем держави за останніх представників каролінгської династії, а коли вона вимерла вся (Людовік V помер 987 року), сина Гуго, також Гуго, було обрано на вільний французький престол.

43. Я коренем триклятого був зілля – тобто родоначальником французької королівської династії.

48. Брюгге, Гент, Дуе та Лілль – міста у Фландрії, сплюндровані французькими королями. Той, що говорить, хотів би, щоб Фландрія помстилася над його нащадком Філіппом IV Гарним (див. прим. Ч. VII, 103 і 104) за всі кривди. 1302 року фламандське народне ополчення справді розгромило французів.

54. А з них останній рясу надягав. – Очевидно, Данте сплутав останнього Каролінга з останнім Меровінгом, Хільдеріком III, який 751 року був скинутий з престолу і пострижений у ченці.

61. Кров мою – тобто моє потомство.

62. Прованська, взята в посаг, оболонь. – Карл І Анжуйський (1220 – 1285), син французького короля Людовіка VIII, взяв 1246 року в посаг багатющі землі Провансу.

66. Понтьє, Нормандія, Гасконь – різні частини сучасної Франції, тоді окремі невеличкі держави.

67. До вас Карл вдерся. – Після вдалого шлюбу Карл І Анжуйський, охоплений жадобою розширювати свою державу, завоював багато земель на території сучасної Франції і Бельгії, а потім втрутився в боротьбу пап за світську владу в Італії і захопив Неаполь та Сицилію. Відзначався величезною зажерливістю, жорстокістю й нерозбірливістю в засобах та способах для збагачення. Але монархічні погляди Данте примусили поета вмістити цього «розбійника й грабіжника», як називають Карла І італійські історики, в Чистилище (див. Ч. VII) , отже, дати певну надію на перехід його до вічного блаженства і цілковите розгрішення.

68. Вбив Куррадіно. – Перемігши при Тальякоццо останнього Гогенштауфена, шістнадцятирічного імператора Конрадіно (1268), Карл І відрубав йому голову.

68 – 69. Фому вернув на небо. – За поширеними переказами, Карл I звелів отруїти Фому Аквінського (1225 – 1274), найвидатнішого представника середньовічної схоластики, одного з головних ідеологів католицької церкви, яка й досі вважає його вчення («томізм») єдиною істинною філософією.

71. Новий французький Карл. – Карл Валуа, так званий Безземельний, брат Філіппа IV. Вступивши, на прохання папи Боніфація VIII, в 1301 році з мирними гаслами, але зі збройною силою у Флоренцію, сприяв розгромові й вигнанню «білих», серед них і Данте. Потім зробив невдалий похід у Сицилію, після чого вернувся у Францію (1302). Помер 1325 року.

79 – 81. Той, хто… в морі полонений… доню продає… – Син Карла І, Карл II Анжуйський, король неаполітанський (з 1285 до 1309 р., який під час морського бою в 1284 році потрапив у полон, у 1305 році віддав дочку за старого Адзо VIII д’Есте, маркіза Феррарського, взявши за це великі гроші.

86 – 90. Xpucтa в заміснику ув’язнюють в Аланьї квіти лілій. – Натяк на один з найдраматичніших епізодів боротьби між папством і світською владою, коли представники французького короля Філіппа IV під його гербом («лілії») вдерлися (7 вересня 1303 року) до папської резиденції в Аланьї (тепер Ананьї) і піддали Боніфація VIII жорстоким образам і знущанню. Данте з цього приводу згадує обставини страти Ісуса Христа, як вони описані в Євангеліях. Боніфацій з тяжкої душевної урази невдовзі помер.

91 – 93. Новітнього Пілата… – тобто Філіппа IV, який байдуже, мов євангельський Понтій Пілат, дивився на розправу з папою.

93. Де здобич в храмі блискотить багата. – Філіпп IV розгромив і пограбував рицарський орден храмівників (тамплієрів), закатувавши і стративши більшість із них (1307 – 1314).

97 – 98. Звертання ж до єдиної дружини Святого Духа – тобто до Діви Марії.

103 – 105. Першим із прикладів скупості й пожадливості, взятих з античної, давньоєврейської і християнської літератури та міфології, йде тірський цар Пігмаліон, який по-зрадницьки забив Сіхея, чоловіка своєї сестри – майбутньої карфагенської цариці Дідони, що був йому за батька, аби загарбати його владу й скарби (Ен. І, 340 – 368).

106 – 108. Мідас – фрігійський цар, що випросив у Вакха здібність обертати на золото все, чого він торкався. Через те що на золото обертались їжа і питво царя, Вакх пожалів його і велів йому омитися в водах Пактола. Річка після цього стала золотоносною, а Мідас захворів на скудоумство. Коли під час музичного змагання Пана з Аполлоном він віддав перевагу Панові, Аполлон наділив його ослячими вухами (Метам. XI).

109 – 111. Ахан з війська Ісуса Навіна викрав частину воєнної здобичі. За це був побитий каменями і спалений разом з синами і дочками (Бібл.).

112. Сапфіра з чоловіком Ананієм, члени однієї з перших християнських громад, притаїли частку із спільної каси і були покарані смертю (Новий завіт).

113. Хвалу коню, що збив Геліодора. – Коли Геліодор, посланець сирійського царя Селевка, увійшов у єрусалимський храм по скарби, таємничий вершник стоптав його своїм конем, а двоє небесних юнаків побили бичами (Бібл.).

115. Поліместор – вбивця Полідора. – Останній троянський цар Пріам на випадок поразки у війні з греками сховав свого найменшого сина Полідора зі скарбницею у фракійського царя Поліместора, а той забив хлопця і привласнив багатства (Метам. XIII).

116 – 117. Красові – римському полководцю (відомому своєю зажерливістю багатієві), коли