Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

118 – 120. Служницям першим дня вже вийшов строк – тобто минуло чотири денних години і п’ята (одинадцята година пополуночі), взявши дишель колісниці, підводила розжеврений ріжок, який розгорався все дужче і дужче, отже, розвиднялося, починався новий ясний день.

124. За звичкою… – поети йдуть уже шостим колом гори Чистилища, де спокутується гріх обжерливості.

142 – 144. На святі не своїм устам… – натяк на євангельську розповідь про весілля в Кані Галілейській, на якому Марія, дбаючи про вино, дбала про гостей, а не про себе.

146. Даниїл-звіздар – біблійний пророк Даниїл.

148 – 150. Для голоду був жолудь… – наводиться антична легенда про золотий вік.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

Шосте коло. – Обжерливі. – Форезе Донаті

11. «О Господи, устні мої!» (церк.) – «О Господи, уста мої!»

26. Ерісіхтона за те, що він зрубав дуб Церери, покарала ця богиня таким невтоленним почуттям голоду, що, продавши заради їжі навіть рідну дочку, він почав з великою жадобою їсти власне тіло (Метам. VIII).

30. Коли Марія з’їла хлопчака… – Під час облоги Єрусалима римлянами (70 р. н. е.), в місті був такий голод, що Марія, дочка Єлеазара, з’їла своє немовля (Йосиф Флавій, «Іудейська війна», VI, 3).

32. Хто ж «ОМО» бачить… – Середньовічні теологи вважали, що в рисах людського обличчя можна прочитати «Homo Dei» («людина Божа»): очі зображують два «О», брови й ніс – букву «М».

41 – 133. Цікава тінь… – Форезе Донаті (пом. 1296), приятель Данте і родич його дружини Джемми Донаті.

60. В думках про це не вимовиш того – тобто, коли думаєш про одне, не можеш говорити про інше.

73. Ця ж воля… – тобто воля до страждання.

74. «Боже мій!» – передсмертний зойк Христа під час страти.

84. Де покуту рік за рік здають – тобто в Передчистилищі, серед недбайливих (див. Ч. IV, 128 – 132).

86. Нелла – дружина Форезе.

94 – 96. У Барбаджі, південній гористій частині острова Сардинії, заселеній виходцями з Африки, жінки, за словами старих коментаторів, ходили з оголеними грудьми або навіть зовсім голі – через спеку і неморальність. Отже, й Флоренція, на думку Форезе, гідна назви Барбаджі.

120. Лик цього сестри – тобто Місяця, бо сестра Аполлона-Сонця – Діана, богиня Місяця.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

Шосте коло. – Обжерливі. – Ще одне таємниче дерево. – Приклади нездержливості

10. Піккарда – сестра Форезе Донаті, відома своєю чеснотливістю і праведним життям.

14. Святкує на Олімпі між святих… – тобто в Раю (ще один зразок у Данте сплутування античної і християнської міфології).

20. Бонаджунта з Лукки (бл. 1250 – 6л. 1300) – поет попереднього перед Данте покоління, представник старомодної сициліанської мистецької школи (див. прим. 52 – 54).

22 – 24. Того, хто взяв із церквою вінці… – «чоловік церкви», папа Мартін IV (з 1281 до 1285), родом з Тура (Франція).

24. Больсенську рибку… – у тодішніх гастрономів високо цінувалися вугрі з озера Больсена.

28 – 33. З юрби ненажер Данте вирізняє Убальдіно дельї Убальдіні, власника замку Піла Боніфація Ф’єскі, що був архієпископом равенським з 1274 до 1295 року.

31. Месер Маркезе дельї Аргольйозі (або Гігольйозі), з Форлі.

35. Зупинивсь на тому, з Лукки – тобто на Бонаджунті (див. прим. 20).

37 – 48. Вигнанець Данте обрав місцем свого тимчасового перебування Лукку (в 1308 або 1315 р.). Джентукку деякі коментатори ототожнюють з Джентуккою Морла, яка вийшла заміж за Боннаккорсо Фондора. Проте це місце взагалі вважається одним з найтемніших в усій «Комедії».

51. «Ви, донни…» – початок першої канцони «Нового життя» Данте.

52 – 54. Що від любові я чував… – Данте формулює психологічну основу як своєї поетики, так і взагалі «нового солодкого стилю», «dolce stil nuovo» (ряд. 57), який прийшов на зміну сициліанській школі, що наслідувала провансальські зразки, і так званій «ученій» школі.

56. Гвіттоне д’Ареццо (бл. 1230 – бл. 1294) – глава «ученої» школи; нотар – Якопо да Лентіно (пом. бл. 1250) – поет сициліанської школи, нотар двору германського імператора Фрідріха II Гогенштауфена (1194 – 1250), що був водночас королем Неаполя і Сицилії.

58. Ваші пера – представників «dolce stil nuovo»: Данте (замолоду), Гвідо Кавальканті, Лапо Джанні, Діно Фрескебальді та ін.

64. Птаство, що летить до нільських хвиль – тобто журавлі.

79. Місто, де життя у мене гине – Флоренція.

82 – 87. Мерзощів оплот – Корсо Донаті, брат Форезе, глава флорентійських «чорних» і керівник розгрому «білих» у 1301 році, у 1308 році, обвинувачений у зраді, утік, але його схопили. По дорозі до Флоренції він ненароком упав з коня і його вбили. Данте надає усій картині алегоричного змісту: Корсо, прив’язаного до конячого хвоста, звір тягне в безодню Пекла.

117. Колись-то Єва куштувала з нього… – з дерева пізнання добра і зла, що росло на висотах, тобто в Земному Раю (Бібл.).

121 – 122. П’яниці прокляті із кодла Хмари… – Сини Хмари (Нефели) центаври, напівлюди-напівконі, упившись на весіллі Піріфоя, хотіли повикрадати жінок, але Тезей і його товариші угамували їх (Метам. XII).

124 – 126. Єврейський вождь Гедеон, збираючись на війну проти Мадіану, відіслав, як непридатних для його війська, тих, хто, прийшовши до води, «в вигоді пив», тобто ставши навколішки. Придатними він вважав тільки тих, хто пив воду не «в вигоді», тобто стоячи і з пригорщі (Бібл.).

148. Такий відчув я повів на чолі – ангел стер ще одну літеру з чола Данте.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА

Сходження в сьоме коло. – Сьоме коло. – Любострасні. – Приклади чистоти

1 – 3. Зміст: «У північній півкулі було дві години після півночі, а в південній – дві години після полудня».

22 – 24. Мелеагр – син калідонського царя Ойнея і Алфеї. Коли він народився, парки поклали в огонь поліно, напророчивши, що Мелеагр житиме, поки воно все не згорить. Алфея загасила його і сховала. Коли Мелеагр убив братів своєї матері, вона, помщаючись за них, кинула головню в огонь, і Мелеагр помер (Метам. VIII). Цим прикладом Віргілій хоче пояснити, що душі можуть чахнути без видимої, здавалося б, причини.

25 – 26. Як рухами дзеркала рух віддають ваш… – так і оболонка душ відображає їх внутрішній стан.

45. В природний келих – в матку.

48. З місця досконалого – з серця.

63. Мудріша й вченіша, ніж ти, людина – видатний арабський середньовічний філософ Ібн-Рошд (латинізоване Аверроес) (1128 – 1198), послідовник