Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

Почав я, щоб зміцнитися у вірі,

Яка являє для брехні суддю. —

49 Невже тут по заслузі чи офірі

Ніхто блаженства не досяг цілком?»

І він на ці слова, і темні й щирі,

52 Відмовив: «Бувши тут ще новаком,

Я бачив, як зійшов сюди властитель,

Звитяжця коронований вінком.

55 За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,

Його син Авель, благочесний Ной,

Мойсей, законодавець і служитель,

58 Давид і Авраам, що жив давно,

Ізраїль з батьком і сини численні,

Рахіль, дорожча над усе майно,

61 Й багато ще – і стали всі блаженні.

Узнай одне ти – душі всі людські

До того часу не були спасенні».

64 У згадках про події неблизькі

Ми не лишали прокладати в лісі,

Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

67 Та спогади недовго ці велися

Між нами ще, як смуги світляні

У здолану півкулю тьми влилися.

70 За кілька кроків видний став мені

Освітлений зелений простір луки,

Де сяйвом сяли люди видатні.

73 «О шано й честь мистецтва та науки,

Скажи, хто ці, що доля їх ясна

Й відділені вони в окремі злуки?»

76 І він мені: «Їх слава голосна,

З якою ти ще на землі зіткнувся,

Така, що й в Бога шана їм значна».

79 І голос в той же час мені почувся:

«Вшануємо ж великого співця,

Бо зниклий дух його до нас вернувся!»

82 І по слідах великого сліпця

Нас три величні тіні йшли стрічати,

Нерадісні і несумні з лиця.

85 І добрий мій учитель став казати:

«Он глянь: мечем оперезавши стан,

Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, —

88 То сам Гомер, усім поетам пан,

А другий – то творець сатир Горацій,

А то – Овідій і за ним – Лукан.

91 Ішов я з ними вряд в натхненній праці

І вряд у славі йду – таж чуєш сам

Той спів хвали, мов князеві в палаці».

94 Так я уздрів блискучу школу там

Вождя поетів, що, могутньокрилий,

Летів орлом назустріч небесам.

97 Вони про себе щось поговорили

І привітання мовили свої,

І посміхнувся мій учитель милий.

100 Усі тримались, як близькі мої,

І, розуміючи високу шану,

Я шостим став у велетнів сім’ї.

103 Отак ішли до світлого ми стану

Й поважно мову про таке вели,

Про що розповідать пізніше стану.

106 Під благородний замок ми прийшли,

Який сім раз оточували стіни,

Й джерельні води навкруги текли.

109 Долаючи, мов суходіл, струмини,

Дістались двору ми крізь сім воріт

І вздріли свіжу зелень луговини,

112 В очах у мешканців горів привіт,

У постатях ласкава сяла милість,

А в тихій мові – лагідності світ,

115 Зійшли ми вкупі на горбка похилість

В такому світлі, що змогли вочу

Оглянуть мовчазну дібров журливість.

118 Великі, до яких в думках лечу,

Вщасливили мене своїм собором,

Що й досі ще від захвату тремчу.

121 Я вздрів Електру в натовпі прозорім,

І Гектора, й Енея розрізнив,

І Цезаря в броні, з шулічим зором.

124 Каміллу і Пентесілею вздрів

По другий бік та ще царя Латина,

Який з Лавінією там сидів.

127 Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,

Корнелью, Марцію та Юлью – всіх.

А осторонь – самого Саладіна.

130 І, перевівши зір очей своїх,

Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,

Сидить в сім’ї філософів значних.

133 Всяк дивиться, всяк шану виявляє.

З ним обіч був Сократ, а там Платон,

І Діоген своє тут місце має.

136 Тур Демокріт, що ввів случай в закон,

Фалес, ким славилась бібліотека,

І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.

139 Вздрів якостей досліджувача грека

Діоскоріда, – тут же був Орфей,

Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,

142 І геометр Евклід, і Птолемей,

І Гіппократ з Галеном, Авіценна,

І Аверроес, цей тлумач ідей.

145 Тяглася їх гірлянда незліченна,

Та хай про це хтось інший розповість,

Бо тема й так у мене широченна.

148 І двох співців позбавилося шість,

Бо враз мене вожай мій знаменитий

Од мирних лук, де всіх розважив гість,

151 Туди повів, де нічому світити

ПІСНЯ П’ЯТА

1 І тут зійшов до другого я кола,

За перше меншого, та від розпук

Кричали душі голосніш довкола.

4 Й страхітного Міноса вчув я гук;

Який при вході судить справедливо,

Хвостом указуючи розмір мук.

7 Кажу, коли якась душа лякливо

Розповіла про всі свої діла,

То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

10 Їй місце визначає в царстві зла,

Хвоста скрутивши стількома витками,

В котре по черзі коло засила.

13 Тиск перед ним і днями, і ночами;

Душа тут кожна свій проходить суд:

Сказала, вчула та й пішла до ями.

16 «О ти, хто в наш занурюється бруд, —

Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

На мить лишивши безконечний труд, —

19 Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,

А про широкий вхід і не гадай!»

І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?

22 Не з власного жадання йде в ваш край:

Так хочуть там, де все зробити можуть

Чого захочуть, так що не чіпай».

25 І ось такий, що й камінь міг стривожить,

Зачувся лемент, і зневіра йме,

Чи зойки відчаю луна не множить?

28 Туди прийшов, де світло геть німе,

І знявся рик, як в буряному морі,

Коли на ньому дужий вітер дме.

31 Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

Засуджених волочать, тягнуть, б’ють

Згори і знизу,