Лiрниковi думи - Степан Васильович Руданський
«Много грошей, купче, маєш,
В тім надію маю.
Лиш чи будемо сватами.
Того я не знаю.
Як насиплеш тілько злота,
Що всі мої люде
Наберуться, кілько зможуть,
То твій палац буде!»
«Все то буде, ясний царю! -
Купець одвічає.-
Нехай тілько цар вельможний
Свій народ скликає!»
III
Затрубили рано труби,-
Голос розіллявся;
І до ранку до другого
Весь народ зібрався.
І повів їх купець дальній
Меж високі гори,
І в минуті стали гори,
Як золоте море.
«Беріть, люде! - купець каже
Доки вволю буде!»
І зачали злото брати
Давидові люде.
Брали, брали і ховали,
Далі перестали.
«Годі з нас! ми всі довальні!»
Разом закричали.
Закричали й розійшлися,
Звідки хто узявся.
І з Давидом меж горами
Лиш купець остався.
«А що, царю! - купець каже.
Не програєсь, може?»
Но Давид йому говорить:
«Не спіши, небоже!
Чия хата, того й правда.
А не дам нічого.
Та ще дякуй, як тебе я
Випущу живого!»
«Твоя правда, ясний царю.
Все ж таки годиться
Нам з тобою, ясний царю,
У людей судиться.
Живі люде не розсудять-
До вмерлих підемо:
Там в півночі на могилах
Правду ми найдемо».
IV
Наступає тиха нічка,
Світять ясні зорі,
І в тумани, як в намітку,
Завинулись гори.
От і місяць із-за моря
Череп підіймає
І на цвинтар під горою
Сумно поглядає.
Було пусто меж гробами,
Вмерці міцно спали,
Лиш купець дивний з Давидом
Через них ступали.
І приходять в середину
Цвинтаря старого,
І зачав купець будити
Каждого вмерлого.
І говорить: «Встаньте, люде!
Встаньте, божі діти!
І мене з царем Давидом
Вірно розсудіте».
І розкрились старі гроби,
Вмерці повставали,
Вмерці встали, в ноги впали
І купцю сказали:
«Боже вічний, боже дивний.
Праведний ти боже!
Хто тебе, правдивий боже.
Осудити може?!
Не тебе нам, але нас ти
Будеш всіх судити,
Як захочеш кості наші
З гробу воскресити».
І пізнав цар, з ким судився.
Богу поклонився,
І відтоді зачав жити,
Мов переродився.
V
Замовчали у Давида
Скрипка і цимбали,
І в палацах тілько гуслі
Набожно бриньчали.
І зачав Давид на гуслях
Пісні вигравати,
І в тих піснях силу божу
Дивну вихваляти.
А часами, як прийшлося,
Грав і не святую,
І списував тії піснін
В книжку у їдную.
І убралась книга в пісні,
Ніби небо в зорі,
І розрізав Давид книжку,
І кидає в море.
Їдні листи утопали,
Другі випливали,
І котрі лиш випливали -
Ангели збирали.
І зібрали, богу дали,
Став господь читати,
Прочитав - і нам, хрещеним,
Казав передати.
І тепер у каждій церкві
Пісні ті знайдуться
І ті пісні цар Давида
Псавтирою звуться.
VI
І говорить бог і господь:
«Царю і пророче!
Проси в мене, мій пророче,
Чого серце хоче».
А в Давида, слава богу
Вволю було всього,
Були й дочки, лиш не було
Сина ні їдного.
І зачав Давид молитись
Господа благати
І просити його щиро,
Щоб три сина мати.
Щоб їден син був найкращий,
Другий - наисильніший,
А щоб третій син у него
Був найрозумніший.
І вислухав бог Давида
З небесного трона
І дав Йосипа, [9] Самсона [10]
Да й ще Соломона. [11]
І Іосип був найкращий,
Самсон - найсильніший,
Соломон, його- мізинець
Був найрозумніший.
І найстарший син Іосип
Завідував снами.
І тепер іще остався
Звичай межи нами,
Що як тілько коли-небудь
Сни страшнії маєм,
Пробудившись, не встаючи,
Тричі примовляєм:
«Що приснилось, то приснилось,
Нехай святий Йосип
Розтолкує й на все добре
3 злого переносить».
VII
Середущий син Давида
В війнах лиш кохався
І ходив по цілім світі,
Всюди воювався.
Наостаток в нашу землю-
Дніпром припливає,
Але тілько з води вийшов -
Аж лев надбігає.
Самсон кинувся на него,
Наступив ногою,
Роздер пащу, і із пащі
