Елчі. Янгол? - Беатріс Марр

Поповзли різні плітки про те, що Озтюрк–ефенді хотів допомогти врятувати справу Йилмаза–ефенді, що Аіїше тепер як «проклята наречена», бо двічі залишалася без нареченого і таке всяке розносилось по сусідах.

Я не став терпіти цього і знову пішов до батька Аїше.

– Це знову я, Озтюрк–ефенді. Щиро жалкую щодо того, що весілля Омера та Аїше не відбулося. Я також засмучений тим, які чутки спричинило банкрутство Йилмаза–ефенді. Якщо потрібна буде хоч якась допомога, знайте, що я Ваш найвірніший друг… – сказав я, і зібрався йти з дому Аїше.

– Знаєш, Елчі, а ти мені подобаєшся. Ти – хоч і зовсім молодий, але не нахабний і наполегливий як я. У мене буде до тебе одне прохання ... У світлі останніх подій, щоб і далі чутки не чорнили мою сім'ю ... чи не будеш ти проти стати моїм зятем і бути Аїше гідним чоловіком? – дуже добрим тоном сказав Озтюрк–ефенді.

Від подиву, я не міг сказати жодного слова. Просто стояв і ворушив губами. Впоравшись із собою, нарешті видавив із себе пару слів.

– Я не підведу Вас, тату. І любитиму Аїше вічно.

Озтюрк–ефенді посміхнувся, і я помітив на його щоках до болю знайомі ямочки.

Сонце грало з маленькими хмарами, посилаючи на землю свої теплі промінчики. Відтепер воно завжди освітлюватиме нам шлях.

_______________________________

Надворі тепло. Ми сидимо з Аїше в тіні фігових дерев, все ще не вірячи своєму щастю. Вона розглядає мене, мало не зі сльозами на очах, побачивши пару сивих волосин на моїй чорній, як вугілля, голові. А я тільки–но дописав маленьку історію свого кохання (адже ціле життя, романи та хвалебні оди до Аїше, це все ще попереду) і відклав блокнот.

– Це я, Аїше. Тепер ми разом назавжди. Тільки я маю відкрити тобі один секрет. Я не зовсім той, ким ти мене вважаєш... – почав я, з невпевненістю в голосі.

Аїше з любов'ю дивилася в мої очі і чекала на продовження.

– ... А краще покажу.

Я встав на ноги, скинув піджак, за мною слідом встала і Аїше, все ще не розуміючи, що я їй хочу показати.

Мовчання. Відчуваю, як крила починають з легким шарудінням відкриватися.

Не відриваючи погляду від коханої, я заговорив знову, не дивлячись на свої крила.

– Аїше, я не знаю, хто я, ангел або джин, але я кохаю тебе ...

– Meleğim [1]– закінчила за мене моя маленька дівчинка.

За моєю спиною було видно два білі крила. Малік пішов. Я переміг.

Подивившись у небо, ми побачили гордовитих орлів, на яких я так хотів бути схожим.

Сонячне проміння зігрівало нас. Тепер ми разом. Назавжди.

[1]  Meleğim (тур.) - мій янгол

Кінець