Елчі. Янгол? - Беатріс Марр

За вікном страшна буря. Я лежу в своїй кімнатці, не в силах заснути. Удень на вулиці було свято: Озтюрк–ефенді [1]та Йилмаз – ефенді оголосили, що стануть родичами. Омер Йилмаз ішов свататися. Він був найпихатішим з хлопчаків, розбишакою і відвертим дурнем. Омер чудово знав, що, як старшому синові, йому перейде вельми прибуткова справа його батька. Його майбутнє було давно відоме, а батько Омера мав право обрати йому гідну наречену. Він і вибрав…мою Аїше… Суперечити батькові дівчата не мають права, тому все скінчено. Тепер її не випускатимуть із дому без провідників.

Я знав, що так буде. Знав… але навіть за хвилину щастя з нею ладен був віддати життя…

Грім. Блискавки. Шматки льоду падали з неба, калічачи дерева та дахи будинків. Мені було байдуже. Я не міг заспокоїтись.

Незабаром сон все ж таки наздогнав мене. Я бачив Аїше. Вона кричала мені «Наздоганяй!». Я біг, але тут чиясь рука схопила мене і потягла до темряви. «Ні, мені треба до Аїше ! », Кричав я, але пітьма наступала і все–таки поглинула мене. Прокинувся у холодному поті. Поруч сиділа anne.

– Сину, що трапилося? Ти кричав уві сні. — занепокоєно спитала мама.

– Мамо, я втратив її. Ту дівчину, з якою хотів прожити до старості років. – з серцем, що розривається на шматки, відповів я, ще не відійшовши від темного сну. Я почувався дуже втомленим.

– Чому ти раніше не розповідав про неї? Хоча, напевно, у тебе були причини, адже ти вже такий дорослий. Що ж, у тебе є два виходи, синку. Боротися чи здатися. Обирай.

– За хвилини щастя треба боротися до кінця, навіть якщо цим кінцем буде смерть, – відповів я, і моя душа відчула щось недобре.

Вітер з шаленою силою подув у відчинене вікно. Негода ще не означає, що я здався.

______________________________________________

Ідучи вкотре до саду, щоб політати й обміркувати подальші дії, я розкрив крила і не відразу зрозумів, що було не так. Одне крило було, як і раніше, білим, але друге – чорним, як вугілля, як беззоряна ніч. Я з жахом почав думати, що сталося? Я читав, що смуток – це теж гріх, але крило не могло змінити колір із цієї причини. Прислухавшись до себе, зрозумів, чого я хотів цієї хвилини. Я хотів помститися. Хотів, щоб Аїше знову була зі мною. Будь–якою ціною. Відчував, що про це думав не я, а частина мене, яка стала темною. Саме темрява поглинала мене тоді уві сні.

Коли дізнався про крила, я читав не тільки про ангелів, а й про джинів. Прокручуючи в пам'яті факти про них, згадав, що були основні чотири види джинів: іфрит (слуга Сатани), гуль (самка.. вже не підходить), малік (розумні джини повітря), сила (слабкі, що не вміють вселятися в людей).

З цього випливало, що, швидше за все, друга частина мене – малік. «Що ж, Малік, будемо з тобою разом боротися за Аїше» – подумав я, з впевненістю покинувши сад і пішовши до пана Озтюрка – батька Аїше.

Ураганний вітер гуляв полем з шаленою швидкістю. Хмари були чорними як ніч.

[1] Ефенді – ввічливе звернення до пана в Туреччині.