Тіні минулого - Дроянда

Коли світло розсіялося, вони опинилися у ще одній кімнаті. Але цього разу вона виглядала зовсім інакше.

Це була кругла зала з високими, чорними як ніч, стінами, що ніби поглинали світло. Підлога була дзеркальною, і коли вони подивилися вниз, то побачили не свої відображення, а… інші версії себе.

Анна побачила себе в чорному плащі, її очі горіли червоним полум’ям, а на руках вона тримала могутню книгу, написану давньою мовою.

Дмитро побачив себе в ланцюгах, що тягнулися від його рук і ніг, а його погляд був порожнім, ніби він втратив волю.

Вікторія стояла перед відображенням, де її магія зруйнувала цілий світ, а вона сама сміялася над цим, немов це було неминуче.

Ліза побачила себе самотньою, в оточенні безликих фігур, які проходили повз неї, не звертаючи уваги, ніби її не існувало.

А Орест… він побачив себе на троні, але його очі були холодні, а серце — порожнє.

"Що це таке?" — прошепотіла Ліза, відчуваючи, як її серце завмерло.

"Це не просто ілюзії," — сказав Орест, уважно вивчаючи своє відображення."Це ті, ким ми могли б стати… якби обрали інший шлях."

"Чому ця кімната показує це нам?" — запитав Дмитро, його голос тремтів від напруги.

"Тому що це — останнє випробування," — пролунав голос, що виходив ніби з усіх стін одночасно.

"Ви не зможете втекти від нас," — сказало темне відображення Анни, її голос був низьким і владним.

"Ми — ви. Просто… чесніші," — засміялося відображення Вікторії.

"І ви знаєте, що це правда," — додав Орест із холодним поглядом, що сидів на троні.

Це була не просто чергова ілюзія. Це була битва з найгіршими версіями самих себе.

І їм доведеться перемогти.