Тіні минулого - Дроянда

Анна стояла, вдивляючись у темряву, яка обгортала навколо неї. Легка тінь на її обличчі не була схожа на її власну — вона рухалася, ніби прагнучи вийти з її тіла і забрати з собою всі її найглибші переживання. Вона відчула, як її власне серце б’ється швидше, як пульс прискорюється, а в повітрі витає відчуття небезпеки.

"Це… це не може бути реальним," — прошепотіла вона, поглядаючи на своїх супутників. "Ми не можемо залишити це місце, не знаючи, що відбувається."

Богдан, який раніше був відомим магом, тепер здався здивованим більше за всіх. Він завжди вірив у магію, але те, що сталося зараз, було навіть для нього занадто складним. В його очах була невизначеність, а губи стиснуті в тонку лінію.

"Ми повинні знайти спосіб повернутися," — сказав він тихо, повертаючись до манускрипту, який вони знайшли на підлозі. Кожен з них відчував, що цей текст виявиться ключем до того, як вийти з цього світу.

Дмитро, який завжди прагнув до науки, уважно читав всі написані в ньому символи. "Це не просто магія. Це щось інше — стародавній ритуал, який відкриває двері до спогадів, до глибинного минулого."

"Можливо, ми повинні повернутися до цього місця, з якого ми почали," — запропонувала Вікторія, її голос звучав певно, але в її очах була відчутна тривога. "Можливо, ми зможемо зупинити це, якщо знову прийдемо в точку початку."

Але коли вони вирішили рухатись вперед, їхні тіні почали діяти незалежно від них. Тіні видавали шепіт, немов спілкувалися між собою, і кожен з них відчував, що йому намагаються передати якийсь меседж.

Ліза, спостерігаючи за своїм відображенням у темному скла вікна, схопилася за руку Ореста. "Подивись, вони… вони не звичайні. Це щось більше."

Орест, старший серед них, спробував підняти їхній моральний дух. Він був у цьому світі вже кілька разів і знав, що лише разом вони могли подолати це."Тіні — це не вороги. Вони наші відображення. Нам треба зрозуміти, що кожен з нас несе всередині себе."

"Я боюся того, що побачу," — зізнався Богдан, його голос був переповнений неприхованим страхом. Він ніколи не повертався до того, що сталося в його минулому.

"Ніхто з нас не готовий побачити це, але ми повинні," — сказав Дмитро, його рішучість була очевидною. "Тільки тоді ми можемо зрозуміти, чому ми тут."

Раптом їхні тіні зібралися в одному місці, утворюючи темну фігуру, яка нагадувала людину, але з нечіткими рисами обличчя. Це була майже фігура, яка не належала ні до світу людей, ні до світу тіней.

"Вам не уникнути цього," — прозвучав глибокий, майже шепітливий голос, що лунав з усіх боків одночасно. "Ви повинні пройти через випробування минулого, щоб зрозуміти, чому ви тут. І лише тоді ви отримаєте шанс повернутися."

"Що за випробування?" — запитала Вікторія, її голос був сповнений рішучості, але й занепокоєння."Ви побачите все, що ви залишили позаду," — відповіла тінь.

Перед ними з’явилися ворота, вражаючи величчю та темрявою. Вони були немов дзеркало, у якому відображались їхні найтемніші моменти, таємниці і вибори, про які вони давно забули або намагалися забути.

Анна зробила крок уперед, і двері перед нею розчинилися.

"Я не знаю, що нас чекає всередині," — сказала вона, повільно повертаючись до своїх супутників, — "Але я знаю одне: якщо ми хочемо повернутися, ми повинні пройти цей шлях разом."

І всі разом вони переступили поріг.

Що ж, кожен з них уже давно був підготовлений до цього випробування. Але чи були вони готові до того, що вони побачать, коли двері в їхнє минуле відкриються?