Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Напевно, на цьому етапі відношення скіфів із грецькими поселенцями не були дружніми. Наприклад, Страбон писав, що скіфи були витіснені з Керченського півострова греками, котрі заснували Пантікапей та інші міста на Боспорі. В свою чергу, наприкінці VI — на початку V ст. до н. е. фіксуються погроми на античних пам’ятках Північного Причорномор’я. Наприклад, відоме поховання чоловіка з некрополя Німфею, у якого в лопатці застряг наконечник стріли скіфського типу. На поселенні Велика Чорноморка ІІ, що на хорі Ольвії, у господарській ямі було виявлено скелет чоловіка з проломленим черепом. Безпосередньо на ньому містився скелет собаки зі скіфським наконечником стріли, у плечовій кістці.

На початку V ст. до н. е. скіфи також проникають на Балкани. За даними Геродота, 496–494 рр. до н. е вони здійснили похід на Херсонес Фракійський. Також повідомляється, що на чолі скіфів стояв Аріапіф, котрий одружився з дочкою царя одрісів Тера. Дослідники відмічають, що в степах нижнього Подністров’я та Подунав’я вони вступили в контакт із фракійськими племенами, внаслідок чого тут фіксуються змішані комплекси зі скіфською зброєю, але з гетськими традиціями, такими як тілопалення.

У Північному Причорномор’ї в цей час закладаються основи майбутньої могутності скіфів. У Лісостепу вирізняється кілька мікрорегіонів з яскравими воїнськими некрополями. Це, наприклад, височина між ріками Тясмин та Синюха. На вододілі цих річок було зведено чотири городища (Пастирське, Шарпівське, Макіївське та Буда-Макіївське), що складали ніби суцільний укріплений район. Неподалік від них досліджено низку класичних скіфських курганів поблизу сіл Журавка та Турія. Інший виразний приклад — Більське городище, що первино складалось з двох городищ, Західного та Східного. У VI ст. до н. е. вони були оточені спільним валом довжина якого в цей час складає 33 км, а загальна площа укріплень сягає понад 5 тисяч гектар. Безпосередньо за його стінами функціонують некрополі в урочищах Перещепине та Скоробір, котрі пов’язуються з місцевою кочовою верхівкою. Характерно, що й рівень насиченості зброєю могильників, розташованих неподалік центральних городищ регіону, є найвищим. Для Скоробору цей показник сягає, наприклад, 40 % могил зі зброєю. Але, що цікаво, надійно зафіксованих слідів бойових дій на лісостепових городищах у другій половині VI — першій половині V ст. до н. е. не виявлено.

Ситуація змінюється у середині V ст. до н. е. Знову фіксуємо згарища на античних пам’ятках Північного Причорномор’я, як-ок Тірітака, Мірмекій, Пантікапей. Характерно, що в цей же час простежуються сліди руйнувань у Ольвії. Поселення її сільськогосподарської округи зникають, а їхні мешканці переселяються до міста. У цей же час зазнає змін поселенська структура лісостепових городищ. Зокрема, знелюдніє Мотронинське городище, центральна пам’ятка Тясминської луки. На Лівобережжі місцеве населення полишає Західне Більське городище, а життя триває лише на Східному укріпленні. Простежені негативні тенденції чітко засвідчують агресивні спрямування скіфів, спрямовані на домінування над землеробським населенням.

У степу відбувається процес освоєння та переділ найкращих пасовиськ. Відтоді археологи фіксують внутрішні скіфські конфлікти. Відома низка поховань, де в людських кістках знаходяться застряглі наконечники стріл, чи навіть дротиків. Характерно, що скіфські воїни гинули від скіфських же стріл. Особливо цікаві випадки, коли наконечники стріл фіксуються у загоєних ранах, коли вони заростали кістковою тканиною. Це свідчить про те, що людина після поранення ще могла жити протягом довгого часу не маючи змоги повноцінно вилікувати ураження. Наприклад, у похованого чоловіка під курганом 1 могильника Скоробір, зафіксовано застряглий наконечник стріли у малій берцовій кістці. Уламки одразу двох наконечників виявлено у лобній та тім’яній кістках черепу чоловіка з кургану 16 могильника Широке-ІІІ.

Травми від клинкової зброї фіксуються на кістках у значно меншій кількості. Примітно, що більшість рубців зустрічаються на черепі. Адже саме ця частина тіла є найбільш вразливою, а травма голови з більшою долею ймовірності веде, якщо не до летального результату, то, принаймні, до моментального виведення супротивника із кондиції. Хоча відомі й загоєні рубці, зокрема над правою бровою жінки з кургану 447 біля с. Журавка.

Інша справа, ударна зброя. Усі зафіксовані випадки застосування сокири або чекана за масштабом руйнації набагато перевищують рани від мечів. Наскрізні проломи відомі на черепах і степової, і лісостепової частини Скіфіії. На прикладі поховання з кургану 9 могильника Скоробір видно, що чеканом легко можна було пробити навіть лобну кістку.

Перелічені археологічні свідоцтва внутрішньої скіфської агресії надійно засвідчені писемними джерелами. Класичним прикладом розрізненості скіфів є слова Фукідіда про те, що «…немає народу, який сам на одинці міг би встояти проти скіфів, коли б вони були єдині». Відомі були й династичні конфлікти. Наприклад, Анахарсіс, якого називали одним з видатних філософів того часу, був застрелений своїм братом, скіфським царем[68] Савлієм. Причиною такого вчинку стало те, що Анахарсіс, нібито мандруючи Малою Азією відвідав храм місцевого божества, названого Матір Богів. Повернувшись додому він спробував провести чужинський обряд, але його родичі не просто вбили його, але й відреклись від нього за такий вчинок.

Схожа історія спіткала скіфського царя Скіла, матір якого була істриянкою. Як переказує Геродот, він узяв за звичай потай гостювати у Ольвії, беручі участь у еллінських містеріях на честь Діоніса. Коли про це дізнались його побратими, вони повстали проти Скіла, обравши собі за володаря його брата, Октамасада. Врешті, той і відрубав Скілу голову за зраду рідних богів.

Загалом, з кінця VI і протягом V ст. до н. е. комплекс озброєння розвивався поступово. У той сами час не спостерігається таких зрушень, як це було у середині — тертій чверті VI ст. до н. е. Зразки клинкової зброї демонструють зростання частки довгих мечів. У цей час побутують мечі з широким і масивним клинком та тонким і пласким клинком у формі витягнутого трикутника. У середині V ст. до н. е. у скіфів з’являються односічні мечі й кинджали. Останнім часом дослідники схиляються до думки, що такі знахідки у скіфів є запозиченими, але походять вони не від грецької махайри, а від фракійських екземплярів.

Наконечники списів, хоча й є не дуже виразним елементом озброєння, але теж демонструють зміни. Від лавролистої форми воїни поступово переходять до гостролистої, тобто більш стрункої і витягнутої. Впроваджуються довгі «штурмові» списи, крім того, у другій половині V ст. до н. е. на озброєнні з’являються дротики. Так само, сагайдачні набори демонструють поступову зміну типів наконечників — від базисних кінця VI — початку V ст. до н. е. до баштоподібних середини V ст. до н. е.

З середини V ст. до н. е. фіксується зростання поховань жінок зі зброєю, або так званих амазонок. Згідно з Геродотом, амазонки це напівміфічне плем’я з Малої Азії. Після невдалої війни з еллінами, вони ніби потрапили до Північного Причорномор’я, де знайшли собі чоловіків серед скіфів. З ними вони оселились «за Танаїсом» де започаткували нове плем’я, відоме Геродоту під іменем савроматів.

Відповідно цій легенді, озброєних жінок у скіфській культурі дослідники умовно називають амазонками, хоча до міфічних войовниць — пращурів савроматів вони не мають відношення. Зазвичай, до поховань амазонок відносять комплекси, де зброя зустрічається разом із типово «жіночим» реманентом — бусами, дзеркалами тощо. Дослідження показують, що вони були легкоозброєними войовницями. У їх могилах лише в одиничних випадках знаходяться мечі чи обладунок.