Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський

14) Іпат. c. 484: „король (угорський) посла великого дворьского Пота, поручивъ ему воєводьство надо всими вои”. Дїйсно, Пот (Poth або Poch — Поч) був у тім часї палятіном угорським: з сим титулом він стрічаєть ся в документах 1209 до 1211 р., див. індекси до угорських діпльоматарів — Czinár Index alphabeticus codicis dipl. Hungariae c. 525, Kovács Index alph. cod. Arpadiani continuati c. 819.

15) Іпат. c. 372: „яша... Олексу дворьского”, у Мстислава Ізяславича, 1169 р. Висловляла ся гадка, що в старших памятках тому відповідає княжий „тивун огнищный”, але се дуже гіпотетично.

16) Іпат. c. 518, 527, 535 — дворський (дворьскый, дворсъкый) Григорий, Андрій. Дворський Андрій взагалї відогравав дуже важну ролю на дворі Данила; дворський Яків, згаданий за його часів в Іпат. c. 530, мабуть був Васильків, як і дворський Олекса c. 556; що дворський був у Данила оден, на се вказує те, що часом лїтописець не зве його по імени, а тільки титулом — нпр. c. 527, 552-3. Про уряд дворського див. Серґєєвіча Юрид. древности І 393 і далї (але тут дуже мало про дворських українських) і дещо у Линниченка Суспільні верстви Гал. Руси с. 14.

17) Chotkone iudice nostre curie — на грам. 1334, Wascone Kudrynowicz iudice curie nostre — на грам. 1335 (про видання грамот в прим. 11).

18) Про московських дворецьких у Серґєєвіча 1. c.

19) Іпат с 527

20) Іпат. c. 525 (в Галичинї), Лавр. c. 433 (в Київщинї) — оба рази з XIII в.

21) Іпат. c. 304.

22) Іпат. c. 326: Ростислав: по смерти Вячеслава „съзва мужи отца своего Вячеславли и тивуны („и казначЂи” додає Воскр. І. 62) и ключникы, каза нести имЂнье отца своего передъ ся, и порты, и золото, и серебро”.

23) Див. т. I с. 347-9. Линниченко поставив був здогад, що десяточна орґанїзація обіймала лиш замкових слуг (Сусп. верстви c. 116), але се об'ясненнє не годить ся з нашими відомостями з староруських часів.

24) Чернигівський тисяцький — Іпат. c. 357, володимирський і туровський (Андріїв і Вячеславів) — c. 211, перемишльський — c. 490, галицький — c. 527, про переяславського и білгородського див. вище c. 225, вишгородський — Іпат. c. 365-6 (Радило, Давидів тисяцький), сновський — Іпат. c. 268. Не знати, чи згаданий в походї Ігоря на Половцїв „тисячкого сынъ и конюшый єго” (Іпат. c. 437) був сином тисяцького чернигівського, чи може новгородсїверського; але в Новгородї сїверськім тисяцького зрештою не знаємо.

25) Див. c. 225.

26) Деякі як Бестужев-Рюмін Рус. Ист. І. 210, В.-Буданов Обзоръ c. 84, хотїли відріжняти тисяцьких княжих від тисяцьких земських, але се похибка: звичайно тільки ті князї мають тисяцьких, що сидять в більших земських центрах, де були тисяцькі. Поґодїн, кажучи, що „у всякого князя був тисяцький'' (ИзслЂд. VII c. 190), зробив скороспішний вивід з тих фактів, які мав у лїтописи. Підозріннє може будити хиба тисяцький городенський — кн. Мстислава Всеволодовича (Іпат. c. 375). Хоч нема нїчого неможливого, що в Городнї тисяцькі були й перед тим, нїм він став осібною княжою волостию, але можливо, що на взір иньших земель князї, часом бодай, творили собі сю посаду і в таких своїх столицях, які сього уряду давнїйше не мали.

27) Іпат. c. 245-7, Лавр. 300-1, див. вище c. 220.

28) Іпат. c. 146.

29) Нпр. у походї Мстислава на Кривичів князї волинський і турово-пинський висилають своїх тисяцьких (Іпат. c. 211), певно — не з „воями”, а з дружинними полками.

30) Лавр. c. 450 — про тисяцького в Володимирі суздальськім.

31) Іпат. c. 613.

32) Див. про се В.-Буданова Крестьянское землевладЂніе въ Зап. Россіи — Чтенія київські VII c. 26, Любавскій Областное дЂленіе c. 428, Линниченка Сусп. верстви c. 111 і д.

33) Умова Новгородцїв з Казимиром § 21 — Хрестоматія В.-Буданова І c. 208, Обзоръ В.-Буданова c. 140-1.

34) Іпат. c. 86.

35) Див. т. V c. 365 і 367, і моє ж Барское староство c. 303, Линниченко ор. c. c. 113 і далї.

36) Звістна історія з тивунами київським і вишгородським 1146 р. — Іпат. c. 229.

37) Карамз. 125: в сїм кодексї виступає вже новий термін: намістник, але в иньших кодексах маємо посадника.

38) Див. низше c. 241.

39) Руська Правда — Карамз. 70, анонїмна повість про чуда Бориса і Глїба. Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ в вид. Срезневского с. 78.

40) Іпат. c. 336.

41) Р. Правда — Кар. 134.

42) Київські устави 1494 і 1499 р. — Акты Зап. Рос. I. 145, 194-5, пор. Литов. Метрика вид. Арх. Ком. с. 578.

43) Р. Правда Ак. 43, Карамз. 108-9.

44) Іпат. c. 288, Руська Правда Карамз. код. 33, 36, також грамота Андрія Юриєвича 1320 р. в Kodeks dyplom, m. Krakowa c. 14 (theolonatores, sic!).

45) Люстрація Ратенського староства — Архивъ Югозап. Россіи VII 2 c. 280.

46) Р. Правда, Ак. 42.

47) Ак. 3-5.

48) Ак. 14. В.-Будановъ Обзор с. 510, 630-2, СергЂевичь Лекціи и изслЂдованія с. 229; СобЂстіанскій Круговая порука у Славянъ по древнимъ памятникамъ ихъ законодательства, 2 вид. 1888, Грыцко — Участіе общины въ судЂ по Русской ПравдЂ, Архивъ истор. и практ. свЂдЂній 1863, V.

Суд — роди суду, суд громадський і його відносини до княжого, суд княжий, судові аґенти, форми процесу — слїдство, роля покривдженого, роля судиї, судові докази, ордалїї, виконаннє судового рішення.

Про орґанїзацію суду знаємо ми дуже мало: наші правні джерела надзвичайно бідні такими відомостями 1).

Суд в сї часи, очевидно, був чотирох родів: суд громадський, суд княжий, суд церковний і суд домінїяльний. Про церковний буде мова в оглядї церковного устрою, про домінїяльний можемо тільки сказати, що княжий суд не мішав ся зовсїм у відносини „господина” до його холопів, значить — не ограничував його суду над своїми невільними підданими нїчим, а над наймитом давав дисциплїнарну власть, звязану з обовязками наймита: признавав за паном право „бити” закупа ,,про дЂло”, за провину, але зіставляв за закупом