Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський

Близших подробиць, як оголошував ся засуд, Р. Правда й иньші джерела нам не дають. Переводила засуд сама інтересована сторона: кредитори самі ведуть довжника на торг і продають його; ударений холопом сам бє його. І тут сторона тільки в разї потреби звертаєть ся за „помічю” до власти 39). Тільки „потокъ и розграбленіє” — засланнє й конфіскація майна, найвища кара за деякі вчинки, мусїла переводити ся властию самою.

Примітки

1) Лїтературу див. в прим. 28, де подана взагалї лїтература давнього руського права. Тут про судівництво я говорю, як про частину орґанїзації землї.

2) Р. Правда Кар. 73.

3) Р. Правда Ак. 41 (ємець) і 42 (вирник), Кар. 7, 8, 85.

4) Христоматія В.-Буданова І c. 244, примітка 25.

5) Р. Правда Ак. 20.

6) Ак. 38, Кар. 37, 89, 117.

7) Kap. 70.

8) Спеціальні розвідки про тивунів і мечників у Мрочек-Дроздовского ИзслЂд. о Р. ПравдЂ, II дод. XI і XV.

9) Про тивунів — Іпат. c. 151, пор. 229 і варіанти в т. II c. 147, про посадників — Іпат. c. 407: Ростиславичі, прийшовши з „Руси” (Чернигівщини) в Суздальщину, „роздала бЂста посадничьства рускымъ дЂцькымь, они же многу тяготу людемъ симъ створиша продажами и вирами”, — отже судили.

10) Вопрошаниє Кириково-Рус. ист. библ.VI с.46.

11) Кар. 100,117.

12) Ак. 41, 100, пор. Іпат. с. 230, 402.

13) Kap. 118.

14) Христоматія В. Буданова І c. 23, Мрочекъ-Дроздовскій О древне-русскихъ ябетникахъ (Чтенія московські 1884, І). Слово звязують з норманським embaetti (нїм. Amt з ambt) — уряд, служба.

15) „Видока єму (собто покривдженому) не искати”, говорить Руська Правда, коли сьвідків не вимагало ся — Ак. 2, Кар. 24.

16) Кар. 125.

17) Кар. 3, 78, 88.

18) Кар. 88.

19) Кар. 27, 29, 123.

20) Кар. 30.

21) Ак. 15, Кар. 30, 32, 33, 36.

22) § 21.

23) „Оже мучитъ смердъ смерда безъ княжа слова'' — Кар. 89, порівняннє сього параґрафа з 135 і з умовою Новгородцїв з Нїмцями (§ 4: А оже мужа свяжуть безъ вины, то 12 гривенъ за соромъ старыхъ кунъ) дає розуміти, що тут іде мова про самовільний і неоправданий арешт і всяке насильство взагалї.

24) 1. c.

25) Іпат. c. 123-5.

26) Патерик c. 137.

27) Нпр. при сводах: „Поиди на сводъ, гдЂ єси взялъ”, „вдай ты мнЂ свой челядинъ, а ты своєго скота ищи при видоцЂ” — Ак. 15, 30; при процесї на підставі заяви холопа: „по сего рЂчи азъ ємлю тя, а не холопъ” — Ак. 15, Кар. 30, 100. Такий же формалїстичний характер мало докладне означеннє числа сьвідків, вимога, щоб їх посьвідчення сходили ся буквально, або такі формальні жадання як нпр., щоб при продажі холопа гроші дано при нїм самім, і т. и.

28) Про формалїзм у Руській Правдї див. особливо П. Бєляєва Очерки права и процеса къ эпоху Р. Правди; він справедливо поясняє й причину його.

29) Ак. 2, 28, Kap. 24.

30) Kap. 88.

31) Ак. 9, Kap. 26, 33.

32) Kap. 77.

33) Kap. 24.

34) Кар. 15-17, 100-1.

35) § 15-16.

36) Поученіє м. Петра — Памятники стар. рус. литературы IV с. 187: „аще который человЂкь позовет ся на поле, приідетъ коєму попу да восхощеть причастити ся, а вы єму причастья не давайте” і т. д. Ся частина поучення зовсїм однакова з поученнєм м. Фотия, так що, можливо, маємо тут контамінацію, зроблену якимось пізнїйшим книжником. Див. про се Ґолубінский II c. 119.

37) Про се нпр. Буданов Обзор 526, Серґєєвіч Лекціи c. 579-80. Ключевский (Курсъ I с. 282-3) уважає се сьвідомим пропущеннєм в Рус. Правдї, і в поминенню сього несимпатичного духовенству інституту бачить доказ того, що Р. Правда укладала ся в духовних кругах.

38) Акад. 9.

39) Карамз. 68, 76, 118.

Воєнна орґанїзація — термінольоґія; дружина, вої, воєнна практика, устрій війська, воєнне право, зброя і машини, турнїри.

Орґанїзація воєнних сил в державнім житю давньої Руси відогравала не меньшу ролю нїж в сучасних мілїтарних державах 1). Основу її становило постійне княже військо, що своєю появою дало й початок сформованню Руської держави. Технїчною назвою його була „дружина” 2). Се слово має ріжне значіннє: воно значить товаришів, далї — товаришів воєнних, військо взагалї, вкінцї в тїснїйшім значінню — постійне військо на службі князя 3). Вояки земські, до дружини не приналежні, звали ся „воями”, хоч ся назва в ширшім значінню теж означала військо взагалї всяке 4). Для помічних полків — чорноклобуцьких, половецьких і т. и. не знаходимо спеціальної назви 5). Віддїл війська звав ся „полком”, хоч се слово теж мало дуже ріжнородні значіння: похід, битва (дати полкъ — дати битву), а також і територію, з котрої збирало ся військо — „вїдемо в сильний полк київський”, то значить — в Київщину 6).

Дружина становила одиноку певну опору князя, бо безпосередно з ним була звязана і від нього залежала. Тому дружинники инакше звуть ся „княжими мужами”. Удержаннє своє вони діставали від князя; на жаль докладнїйших відомостий про великість платнї ми не знаємо, коли не рахувати сюди вступну статю до Софійської лїтописи (XIII в.), де лїтописець, жалуючи за добрими старими часами каже, що тодї дружинники не казали: „мало ми єсть, княже, двЂсти гривенъ” 7); але ся цифра 200 гр.- очевидно фабульозна 8). В дїйсности, дружина тільки незначну частину своєї платнї мала грошима, з рештою діставала своє удержанє в натуралїях, чи то по княжих дворах, де для того збирали ся в таких великих масах запаси (порівняти пятьсот берковцїв, себто тисячу метр. сотнарів меду на хуторі Сьвятослава Ольговича), чи то в провінціональних містах, куди в спокійні часи розсилала ся дружина. Старші дружинники, „бояре” сповняли там ріжні адмінїстраційні функції, молодша дружина, инакше дїтські, отроки були їх помічниками, їх штабом. В княжій резиденції дружини в звичайних обставинах бувало не багато, скільки вимагало ся для служби на дворі, для центральної управи, решта-ж собі перебувала