Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський

З спеціально-полїційними компетенціями знаємо „осмників”. В давнїй Руси осмник згадуєть ся тільки раз, в Київі, і з сеї звістки бачимо, що то був урядник важний, бо приймав у себе самого князя (Юрий захорував в останнє, попивши на пиру у осмника Петрила 40), але про його уряд нїчого не знаємо. В старій новгородській уставі про мости осмник доглядає сих мостів і бере за те „поплату” 41), в Київі XV в. осмник зберав торговельні оплати, доглядав порядку й моральности в містї й засїдав в подібних справах в мішанім церковно-цивільнім судї 42).

Міських укріплень і мостів, їх будови й направи доглядають осібні „городники” й „мостники” (пізнїйші городничі й мостовничі) — вони пильнують обовязків людности супроти сих будов і при контролї поберають з них оплати, які князї старали ся управильнити своїми таксами, аби не здирали людей 43).

Як фінансові аґенти звістні „митники”; вони зберали поплати на мостах і торговельних шляхах та на торгах, де заразом сповняли маклєрську функцію — санкціонували купно-продажу, як урядові сьвідки 44).

По за сїєю адмінїстраційною схемою зіставав ся ще широкий простір, де княжі аґенти з'являли ся дуже рідко й взагалї мали дуже невелику інґеренцію, особливо в перших віках — се самоуправа сїльських і міських громад.

Справедливо зауважив оден з дослїдників історії руського права, що тільки тому княжа адмінїстрація могла задоволяти ся такою слабо розгалуженою орґанїзацією, бо в руках міських і особливо — сїльських громад зіставала ся більшість адмінїстраційних функций. В сїльських (а певно і дрібних міських) округах княжі урядники з'являли ся тільки наїздом. Княже полюдиє — періодичні об'їзди підвластної території заступило полюдиє княжих урядників; се видко з того значіння, яке сей термін задержав в лїпше законсервованих місцевостях України ще в XVI в.: селяне „полюдє з давнїх часів дають на поклін підстаростї в певних часах, як він приїздить до них на ґрунт” 45). Що вирник, себто княжий судовий аґент, що зберав вири, тільки періодично приїздив у громаду, видко з Ярославової устави, що ограничує його побут в громадї тижнем 46). Пізнїйше, в XII-XIII в., з дальшим розвоєм княжої адмінїстрації, її розгалуженнєм та помноженнєм числа княжих урядників, їх участь в житю громади мусїла збільшати ся (в сїм напрямі ішла суспільна еволюція). Але і далї управа, збір податків, полїція, суд в певних розмірах зіставали ся при громадах поодиноких і збірних — т. зв. пізнїйше копах. Тільки слїди сеї дїяльности громади в джерелах тих часів дуже слабі і стають зрозумілими лише в порівнянню з пізнїйшим — що правда — теж не дуже богатими, бо дїяльність громади взагалї рідко дає себе знати в документах вищих урядових і судових інстанцій.

В Руській Правдї ми маємо постанови про відповідальність громади за злочин, що став ся на її території 47); в інституції дванадцяти сьвідків бачать звичайно суд громади в цивільних справах 48). Що дани громада платила певною сумою, потім роскладаючи між громадян від себе, про се сьвідчить хоч би згадана устава вирника, де уставляєть ся певна норма натуралїй, яку громада має виплатити вирнику, або устава Мстислава про ловче, де теж уставляєть ся певна великість ловчого „со ста” і з міста, незалежно від числа господарств. Теж саме бачимо і в уставі смоленської катедри, де означуєть ся великість дани, яку постійно дають деякі громади. Ся-ж устава дає підстави думати, що громади викупали від князя певною сумою всякі судові оплати, і таким чином зовсїм увільняли ся від судової інґеренції князя й його урядників та переймали суд в цїлости на себе. З рештою про суд громади будемо говорити зараз низше.

Примітки

1) „Дума” в наших джерелах уживаєть ся тільки як nomen actionis: кн. Володимир „думы не любяшеть с мужми своими” (Іпат. с. 445), ”бояре думающеи” — Іпат. с. 434, „сЂдше думати с дружиною” — звичайне княже зайнятє в Мономаховій науцї — Лавр. c. 238.

2) Про боярську думу спеціальна праця Ключевского Боярская дума древней Руси, 3 вид. 1902 (до давньої Руси належать гл. 1 і 2), СергЂевича Русскія древности т. II в. 2 — дві глави спеціально присьвячені думі (одна має характер доґматичний, друга — огляд лїтератури), В.-Буданова Обзоръ c. 48, Загоскина Исторія права московскаго государства, т. II вид. 1. Погляд Буданова о стільки ориґінальний, що він уважає „думу'' одним з основних елєментів устрою землї на рівнї з вічем і князем; але в дїйсности дума без князя не може істнувати, се його прибічна рада, а не самостійний елємент. Противно, Серґєєвіч виступає проти погляду, що княжа дума була постійною, сталою інституцією, з більш меньш докладно означеним складом і компетенцією, і бачить у ній тільки „акт думання, наради князя з людьми, яким він вірить” (c. 337). Критику сього погляду дав я в Записках т. XVIII (H. Хронїка c. 9-10): дума не була тільки актом, а й інститутом, як невідмінний елємент княжої управи, і нарада вела ся не з тим кому князь вірив, а з тими, кому становище давало право на участь у всїх важнїйших княжих плянах.

3) Лавр. c. 238.

4) Іпат. c. 416.

5) Іпат. c. 151-2.

6) Іпат. c. 444.

7) Іпат. c. 367.

8) Іпат. c. 358.

9) Іпат. c. 371.

10) Нпр. при компромісї Ізяслава з Вячеславом — Іпат. c. 278.

11) Пор. звістку лїтописи, що Всеволод Ольгович задарював бояр Мстислава і тим відтягав війну — Іпат. c. 209, також c. 275 — про Юрия.

12) Іпат. c. 54, 73, 74. Про участь земських людей в княжій радї в лїтературі погляди ріжнять ся. Ключевский бачив кардинальну ріжницю княжої ради Х в. від пізнїйшої в тім, що в пізнїйшій не було вже репрезентантів громади; се одначе не дуже правдоподібно, та й лїтописна повість про Володимира належить до кінця XI або початку XII в. і брати її як документ відносин як раз Х віку — не безпечно. Про иньші погляди учених в сїй справі див. мою Історію Київщини c. 331-2.

13) Про участь духовенства в княжій радї — окрім Іпат. c. 87 іще 459-60; правда, тут не говорить ся виразно, що духовні особи подавали свої гадки на засїданнях боярської ради,