ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ - Іван Іванович Огієнко
4. ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ОЗНАКИ В ПРАВОПИСУ XV-XVIІ ВІКІВ
Перші українські більш організовані канцелярії повстали в нас за часу Литовські Руської держави ще з XIV віку; канцелярійною мовою того часу стала мова північноукраїнська зі своїми характерними ознаками: е замість Ђ, я, що збігалися з ознаками й білоруськими. З мови канцелярійної ці ознаки перейшли й до правопису книжкового й міцно трималися тут аж по кінець віку XVII, а по часті й до кінця XVIII віку. Див. про це докладніше вище, в розділі V.
5. ПРАВОПИС М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 РОКУ
Упорядником нового правопису в Україні став того часу славний учений Мелетій Смотрицький (1578-1633), родом з містечка Смотрича на Поділлі. Року 1619-го вийшла в світ відома його праця "Граматіки Славенския правильноє Сінтаґма", і ця Граматика на цілих 150 літ стала головним джерелом граматичного знання для всього слов’янського світу. Правопис Смотрицького запанував в усіх народів, що вживали кирилівського письма; взагалі, з цього часу Київ стає законодавцем, щодо правопису, для всіх слов’янських народів. Звичайно, правопис Смотрицького так само не все був відповідний потребам живої мови, а тому він не звільнив української мови від її старої одежі — давнього правопису; з новин бачимо у Смотрицького не багато, хіба букву ґ, яку він остаточно закріпив і узаконив для нашого письменства. Взагалі ж Смотрицький тільки впорядкував той правописний хаос, що закорінився був до нього. Цей правопис Смотрицького тримався в Україні аж до XIX віку, а в Росії до 1755 року, до граматики М. Ломоносова.
6. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРАЖДАНКИ 1708 РОКУ
За XVII-XVIII віки жива українська мова вже великим струмком вривається до мови літературної; мусів пристосовуватися до того й правопис, мусів, але пристосовувався мало. Цього часу вже не бояться писати народною мовою, не бояться й відступати від традиційних норм церковного правопису; потроху появляються й такі написи, де зазначалася жива українська вимова. Правопис стояв на добрій дорозі й була певна надія на скоре пристосування його до живої мови, але трапилося небувале революційне потрясення його: в березні 1708 року з наказу царя Петра, замінено стародавню кирилицю на нову гражданку, а кирилиці дозволено вживати тільки для церковних видань. Це був дуже дошкульний удар для розвитку українського правопису, бо він силою спинив близький вже до закінчення процес пристосування правопису до живої української мови. Гражданка з російського наказу механічно заступила нашу притаманну вікову кирилицю; вона вже не знала потрібних для української вимови букв, як ґ, не знала й тих надрядкових значків, яких вживала кирилиця, й які служили в Україні для наближення літературної мови до вимови живої. Гражданка мала на оці потреби тільки мови російської, на інші ж мови зовсім не оглядалася. В тім була її негативна риса для українського письменства — його силою поєднано з російським письмом. Нове письмо прийняте було в Україні спокійно (при Петрі його заводили українці!); стара кирилиця позосталася тільки в книгах церковних та до 1842 р. Галичині. Жива українська мова знаходила собі ще деякий притулок у виданнях києво-печерської друкарні, де культивувався тоді й український правопис. Але підозріле око Петра І скоро добралося й сюди: 5 жовтня 1720 року він видав відомого грізного наказа для українських друкарень: "А вновъ книгь никакихъ, кромЂ церковныхъ прежнихъ изданій, не печатать".*
* Проф. І. Огієнко. Історія українською друкарства, т. 1, с. 280. Львів, 1925 р.
Звичайно, це була смерть для старого церковного українського правопису. Його вбито якраз тоді, коли він почав перероджуватися на потрібний для українського письменства новий правопис. А через це нормальний розвиток нашого правопису перервався більш як на століття. До Київської академії скоро заведено й новий предмет — російську мову, і студенти мусили навчатися нового правопису вже "по правиламъ господина Ломоносова"...
7. ПРАВОПИС ЗА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО
Року 1798-го появилася "Енеїда" Котляревського. Українська жива мова нарешті остаточно стала мовою літературною. На порядок дня ставала справа й нового правопису, але батько нової української літератури, І. Котляревський, не став і батьком нового правопису. Котляревський писав тим самим правописом, яким писали в Україні в кінці XVII—XVIII віці, — він продовжував тільки старі традиції наші, але вже захмарені гражданкою Петра І. Проте "Енеїда" спричинилася до того, що питання про окремий український правопис таки випливло на поверх і голосно вимагало вирішення.
Історія українського правопису за XIX вік дуже цікава й повчальна — розвиток нашого правопису йшов у парі з розвитком літературної мови, а цей розвиток був такий ненормальний.
Писали тоді правописом етимологічним, зовсім невідповідним до нової літературної української мови, — і вже тоді повстало питання про необхідність завести так званий фонетичний правопис. Процес творення нового українського правопису розпочався з самого початку XIX віку й тягнеться аж до нашого часу, — не покінчився він і тепер; провідна ознака цієї історії — боротьба засад фонетичних з засадами історично-етимологічними. Кожний правопис у високій мірі традиційний, правопис кожного народу розвивається дуже поволі й дуже поволі міняє свої споконвічні етимологічно-історичні риси на риси фонетичні, міняє їх тільки по впертій та довгій боротьбі.
8. ПРАВОПИС О. ПАВЛОВСЬКОГО 1818 РОКУ
Батьком нового правопису став Олександр Павловський, автор першої в XIX ст. української граматики що вийшла в 1818 році.*
* Проф. І. Огієнко. Граматика української мови
