ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ - Іван Іванович Огієнко
За останні 30 літ, цебто з часу останньої Великої революції, в Україні зовсім упало знання церковнослов’янської мови, що більше дев’яти віків (988-1922) була в нас богослужбовою мовою, а більше восьми віків (988-1798) і мовою літературною, а це незадовільно відбилося на творенні нашої літературної мови. Шевченко, Куліш і ін. обома руками брали з цієї мови, і це тільки збільшувало красу їхньої мови; сучасні письменники, наприклад, Ю. Косач (пор. "День гніву" чи "Дійство про Юрія Переможця"), хоч і намагаються віддати стару нашу мову, але зробити те не в силі, бо не знають тієї мови. Це тільки понижує цінність і культуру нашої літературної мови.
7. Кожна літературна мова вільно поповнюється новими словами, т. зв. новотворами (неологізмами), які дає нам біжуче життя безпереривно, дає головно в творах письменників, менше від самого народу. Коли б не повставали в нашій мові новотвори, літературна мова остаточно завмерла б. Культурне людське духовне життя невпинно зростає й потребує нових слів на своє означення, а тому й повстають новотвори. Звичайно кожна людина мислить значно ширше, аніж може висловити те своїми словами, — їй завжди бракує слів,* а тому вона кидається й до новотворів, щоб таки висловити можливо повно свою думку.
* Пор. мою містерію "Рідна Мова" 1950 р.
Взагалі треба брати під увагу велику невідповідність внутрішньої нашої мови й її зовнішнього вислову:
Мови висловить не може
Душа всієї, що говорить:
Чуття наповнює нас Боже,
Язик же вислову не створить.
Душа наповнена думками,
Та їх віддати їй несила:
Стають міцні на вислів тами,
Й людині никнуть словні крила.
Бо вся так звана людська мова —
Це словна міміка німого,
Й душа горить у муках Слова
На вислів вищого й святого...
Такі тернисті муки слова,
Коли в душі святе й небесне,
А через уста йде полова,
Й добірне зерно не воскресне...*
* Іларіон. Народження Людини. Вінніпег, 1948 р., с. 49. Див. іще мою поему "Рідна Мова", 1950 р.
Як у мові зростають новотвори, видно на такому прикладі. Року 1907-1908-го в Києві вийшов чотиритомовий "Словник української мови" за редакцією Б. Грінченка, і цей Словник містив на свій час усю українську мову. Трохи пізніш, року 1926-го, в Києві видавництво "Горно" перевидало цього Словника в п’яти томах за редакцією С. Єфремова та А. Ніковського і добавило до нього кілька тисяч нових слів, не тільки опущених Б. Грінченком, але головно новотворів.
В історії розвою нашої літературної мови П. Куліш був перший, що обома руками сміливо вносив до неї новотвори; частина з них була занадто разяча й тому не прийнялася в нашій мові, але дуже багато таки защепилося. Проти цього Кулішевого напряму знялася була велика буча: громадянство тоді істоти літературної мови глибше ще не знало, а тому рішуче висловлювалося, проти новотворів. Добрий знавець нашої мови, Яків Щоголів, випускаючи 1898 року свою збірку поезій "Слобожанщина", в передмові демонстраційно підкреслював, що в його збірці нема "ні одного видуманого слова". Проте, як сам він заявляє, не міг і він зовсім обійтися без новотворів: "Зрідка в мене виникала потреба, — пише він, — запозичити слово з Правобережної України або з писаних джерел, де визнавав це потрібним і доречним. Я визнавав за собою право допускати слововивід від іменникових коренів, як наприклад, грало— всякого роду музичний інструмент, перебори — лади на струнних інструментах, і ін."
Таке ставлення до новотворів до певної міри відбилося й на Словникові за редакцією Б. Грінченка: до цього Словника, за постановою комісії при журналі "Кіевская Старина", не ввійшли слова з творів тих письменників, що почали писати по 1870-му році. Панувала думка, ніби можна вживати тільки таких слів, які маємо в мові народній (простонародній), а це була думка і неправдива, і для розвою літературної мови шкідлива.
Але не всі письменники поділяли ці перестарілі погляди на новотвори. М. Старицький сміливо їх творив і уживавав у своїх поезіях. Сміливо творила їх і Леся Українка, але все з великим тактом і обережністю. Взагалі ж, не треба забувати, що життя літературної мови виявляється також і в повстанні новотворів, і кожен новотвір добрий, якщо ми його розуміємо, і витворений він не проти законів нашої мови. Але завжди, звичайно, треба мати певний такт і глибоке мовне чуття при творенні нових слів, що не завжди бачимо в писаннях наших молодших письменників, особливо Ю. Косача, — його часті новотвори іноді занадто штучні. І справді, Юрій Косач цілими пригорщами творить нові слова, творить так сміливо, що часто їх не розуміє й вправний україніст. Ось наприклад, в його творі "Еней і життя інших" 1947 р. знаходжу: Осончені пареньки 5, безпересталі 6, прохолодь соняшної жаги 7, нас безґрунтян 13, в спорзних вигадках 14, було регітно 15, виходив на розстай 18, невідь-як 19, блакитна пахіть 22, магійно 25, неспішна надь перлин 27, розгрань епох 29, читав подумки 39, роблена жінотність 43, над киддю зеленяви 43 і десятки т. інших. І цих новотворів і рідко вживаних слів у Ю. Косача кожному творі так багато, що читач трудно розуміє сам твір.
8. Цінною ознакою доброго стилю є ясність мови. Пишучи, ніколи не треба забувати, що читачі будуть різні, і тому треба дбати про мовну ясність написаного. Українська мова кохається в реченнях рівнорядних (паратакса), а не підряних (гіпотакса). Накопичення підрядних речень зловживання варваризмами й неологізмами сильно затемнюють нашу мову, і читач не може легко читати.*
* Див. мою працю "Як писати для
