Пацифікація - Автор невідомий
— «Frankfurter Zсіїннц* з г>. ю. зо в статті «Г|юмадська війна в Польщі» або «Боротьба Українців проти поліського насильства» пише: «Ніхто з нас не захищає війни. Алеж одповідальному журналістові не можна закривати вісток для гарних очей. Щож це навіть поможе не оголошувати вісток? Чи від того діла не будуть діятись, про які говорять ці донесення? Ось тепер иредкладає нам телеграфіст рано — а це. вже ді-«ті>ся від досить довгого часу — донесення такого змісту: в пресовому інтервго заявляє польський міністер освіти, що в численних українських школах позаводилися протидержавні агітації. Його міністерство прикаже замкнути кожну школу, де проповідується боротьбу проти польської держави або проти польського населення... або таке: на вістку про наближення поліції населення в околицях Львова повтікало в ліси. Ні вістки публікуємо знаючи, що симпатії, які має Польща в світі, тим не збільшаться: навпаки, ці вістки моглиб викликати ненависть і обурення, колнб вони були видумані. На жать, вони правдиві. В Галичині знова вибухла війна між поляками і тамошнім споконвічним населенням українським». Далі подано там коротко нашу історію новіших часів, про закони, які мала Польща видати для українців, і про те. що самі поляки признають, що в Галичині є українська більшість, про українське шкільництво, про просвітну роботу, про економічний стан, про утиски, що їх українці терпіли від віків, і не могли розвинутись, і про урожайність та багаїггоа нашої землі, над якими через де захотіла запанувати Польща. «Були в нас свою часу моменти, коли українським питанням інтересувалися. В польських книжках ще й нині говориться про те, що Берлін є осідком українського незалежнинького руху. В дійсности річ мається трошки инакше, ніж де собі уявляхіть у своїх головах польські шовіністи, і коли мя розглядаємо українське питання, то причиною ці>ого є події у Східній Галичині, а Не якісь симпатії чи антипатії проти Польщі».
— «Neue Preusische Kreuzztg.» з б. 10. у статті п. з. «Польський похід на Східню Галичину», подає між иншим таке: «Саботажову акцію в XX ст. не можна поборювати експедиційними кольонами, лише судовими процесами та притягненням українства до відповідальности за долю держави»...
— «Berliner Börsenzcitung» з 7. 10. ЗО в дописі сьото кореспондента зі Львова п. з. «Повстання на Україні» пише: «Частина народу в 6 міліонів веде розпачливу боротьбу проти денаціоналізації з боку поіяків, боротьбу, що останніми місяцями через нездібність Союза Народів привела до відвертого повстання». Далі подано нашу нову історію і згадано засоби польської боротьби проти нас у 1918. році. «...Рука в руку з систематичною пропаґандою брехні в чужині, яка представляла український національно-визвольний рух перед західніми деря:авами як большевизм та селянські революції, старається польська дипльоматія перетранспортувати до дому зорганізовані і добре озброєні леґіони генерала Галера для боротьби проти Українців». Далі пишеться про польонізаційну політику на наших землях, про шкільництво, університет, просвіту, інвалідів, економічний стан, про українські скарги до Союза Народів, які там впрост викрадали. «...B дійсности творяться, як це показують події у Східній Галичині, огнища небезпеки, наслідки яких можуть вийти далеко поза границі поодиноких держав». «Ошуканий у своїх правах народ хопився за самооборону. Вона мала зпочатку демонстративний характер, щоби звернути увагу світу на невирішене питання українське. Протягом цілої ночі було головне місто Львів відтяте від світа, а на провінції були такі самі акти. Міри польського уряду не звернені лише проти тайиої військової організації, що ці акти виконало, вони звернені проти непричетних українських культурних та господарських організацій по містах, як рівнож проти українських селян на провінції». Далі подані факти про арешти, карні експедиції, убивства, Тс|юр проти сільського населення, про стан облоги, маневри, атентати на українські установи й т. д. Кінчиться стаття так: «Так у дійсности внтлядає атмосфера охорони чужих націй, яку так завзято боронив у Женеві пан Залєські, вважаючи її вистарчальною при вживанні тих заходів. Недавно був той час, що польський народ сам боровся ще за свою незалежність. Він чисельно заслабий, щоб зміг просто проковтнути такс тіло, як українці. Навіть найсильніщі насильства нічого на ділі не змінять. Що-раз більше напруження приведе до того, що публична опінія овіта приглянеться блигце до положення на близькому Сході, що його створено однобічними повоєнними договорами, а це тому, що можливі, наслідки такого положення діткнуть не лише польську державу, а й инших».
— «Vorvärts» з 8. 10. у статті «Винищування Нації в нашого сісуда», подаючи факти звірського катування українського населення, прізвища поодиноких людей і сіл, виконування завдань експедиціями, пише: «Це деякі коротенькі вривки з епопеї потопу, що тепер затопив Східню Галичину. Це все діється тоді, коли міністер Залескі в Женеві говорить про права людини та про гуманне трактування національних меншин. Все це діється під доглядом Союза Народів. Тим способом поширює Польща, що мав відвагу звати себе «Місією народів», свою культуру серед повіреної її відповідальности частини українського народу!». •
— «Tägliche Rundschau8. 10. в ст. п. з. «Східня Галичина» пише: «Але як погодити стремління Франції та Польщі зі стремліннямн народів до самостійности:... на підставі якого то права спочиває нинішня європейська система, і що його Франція ніколи не заперечила?»... «Доля української меншини в польській Східній Галичині повинна прийти до свідомости цілої Европи, що питання національних меншин не будуть так довто розвязані, доки побачивши за французькою допомогою світло денне, нові держави не закинуть свої ідеї... геґемонії в цілій Бвропі, що противляться цілям європейського громадянства».
— «Germania» з 11. Ю. ЗО в статті «Страстні дні одної меншини«
