Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

приміщеннях і на земельних ділянках, де розташовані дипломатичні, консульські та інші іно­земні представництва; в) у приміщеннях, де виготовляються вибухові чи лег­козаймисті речовини; г) у місцях значного скупчення людей, де можуть пост­раждати сторонні особи, а також у дитячих і лікувальних закладах.

Наручники або засоби зв'язування до осіб, які утримуються під охороною, застосовуються за наказом чергового органу управління або підрозділу Служ­би правопорядку, начальника варти, начальника патруля або начальника групи затримання, які здійснюють конвоювання (супроводження), а також за розпо­рядженням прямих начальників зазначених осіб у разі: вчинення фізичного опору військовослужбовцям Служби правопорядку; відмови йти під охороною — на час конвоювання (супроводження); спроби самогубства або заподіяння со­бі каліцтва; нападу на інших військовослужбовців, які утримуються під охо­роною, та інших осіб — до заспокоєння особи, яка здійснила напад; конвоюван­ня (супроводження) транспортними засобами; конвоювання (супроводжен­ня) після затримання військовослужбовця, який утримувався під охороною і вчинив втечу.

Наручники або засоби зв'язування знімаються за розпорядженням особи, яка дала наказ про їх застосування, або старшого начальника, а також за роз­порядженням начальника варти, начальника патруля, що здійснює конвою­вання (супроводження), у разі відсутності потреби в подальшому їх застосу­ванні, на час харчування, відправлення природних потреб, а також у разі ви­никнення загрози життю осіб, які утримуються під охороною, чи раптового їх захворювання.

Забороняється нанесення ударів кийком у разі, коли це не пов’язано із за­хистом життя та здоров'я військовослужбовця Служби правопорядку або іншої особи: гумовим — по голові, шиї, ключичній ділянці, череву, статевих органах; пластиковим типу «тонфа» — по голові, шиї, сонячному сплетенню, ключич­ній ділянці, паху, статевих органах, нирках, куприку.

Світлозвукові пристрої застосовуються на відстані не ближче двох метрів від людини.

Водомети застосовуються для розосередження учасників масових безпо­рядків при температурі атмосферного повітря не нижче 0 °С.

У разі застосування речовин сльозоточивої та дратівної дії забороняється прицільна стрільба по правопорушниках, розкидання і відстрілювання гранат у натовп, повторне їх застосування в період дії цих речовин у межах зони ура­ження. Ручні газові гранати, патрони з газовими гранатами «Черемуха-1», «Черемуха-4», «Черемуха-12», «Сирень-3» застосовуються тільки на відкритій місцевості.

Пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, застосо­вуються на відстані не ближче 40 метрів від людини і відстріл таких патронів здійснюється тільки по нижній частині ніг. Забороняється застосування під­ривних пристроїв для відкриття захоплених правопорушниками приміщень, де перебувають заручники.

Під час здійснення службових обов’язків військовослужбовці Служби пра­вопорядку можуть також використовувати службових собак, які пройшли від­повідний курс дресирування, визнані придатними для несення служби і пере­бувають у штаті підрозділів службового собаківництва. Право використовува­ти службових собак надається військовослужбовцям Служби правопорядку, які несуть з ними службу. Службові собаки використовуються на довгому і короткому поводках, без поводка, в наморднику і без нього виходячи з кон­кретної ситуації, що склалася.

У кожному випадку застосування спеціальних засобів військовослужбов­ці Служби правопорядку зобов’язані надавати потерпілим у разі екстреної по­треби першу медичну (долікарську) допомогу, а також у найкоротший строк забезпечити їх необхідною медичною допомогою з інформуванням лікаря про спеціальний засіб, який застосовувався в цьому випадку. Після застосування спеціальних засобів проводиться огляд приміщень і місцевості з метою вияв­лення потерпілих, можливих вогнищ, пошкодження об’єктів життєзабезпечен­ня, а також збирання спеціальних засобів, що не спрацювали, а у разі потре­би — дегазація відповідних об’єктів.

22. Виконання покарання у виді арешту припиняється у зв’язку з відбут­тям призначеного строку, а також достроково, у зв’язку з хворобою, амністією чи помилуванням (статті 85—97 КК). Умовно-дострокове звільнення на під­ставі ст. 81 КК України та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням за ст. 82 КК України до осіб, яким призначено покарання у виді арешту, не застосовуються.

23. Військовослужбовців, які за обвинувальним вироком суду засуджені до арешту з відбуттям кримінального покарання на гауптвахті Служби право­порядку, звільняє начальник органу управління Служби правопорядку в гар­нізоні або його заступник у присутності начальника гауптвахти Служби пра­вопорядку. Після отримання від начальника органу управління Служби пра­вопорядку в гарнізоні посвідчення про відрядження, військових перевізних документів, коштів на проїзд і харчування військовослужбовці у визначений строк повертаються до своїх військових частин.

24. Відомчий контроль за додержанням законності та порядку утримання засуджених до арешту військовослужбовців здійснює начальник органу управ­ління Служби правопорядку в гарнізоні. Крім того, прокурори, їх заступники і помічники, відповідно до ст. 44 Закону України «Про прокуратуру», з метою здійснення нагляду за додержанням законності, а також слідчі при розслідуван­ні кримінальних справ допускаються в будь-який час на гауптвахту Служби правопорядку.

Глава 13 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ
Стаття 56. Місця відбування покарання у виді обмеження волі

1. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправ­них центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці від­повідно до їх постійного місця проживання до засудження.

2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

3. Управління (відділи) Державного департаменту України з питань вико­нання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київ­ській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визнача­ють межі виправних центрів.

1. Згідно зі ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає в триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізо­ляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залу­ченням до праці.

Обмеження волі в сучасному законодавстві України значною мірою подіб­не до умовного засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці й умовного звільнення з місць позбавлення волі теж з обов’язковим залученням