Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

військо­вослужбовця, коли він не виконує (недбало виконує) свої обов'язки. При цьо­му засуджений військовослужбовець визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності, а її відшко­дування незалежно від притягнення особи до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду. Засуджені військовослужбовці, діями яких заподіяно шкоду державі, можуть добровільно відшкодувати її повністю або частково.

На засуджених військовослужбовців покладається повна, обмежена чи під­вищена матеріальна відповідальність за завдані ними збитки. Повна матері­альна відповідальність настає у разі: умисного знищення, пошкодження, псу­вання, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держа­ви в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також зни­щення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Обмежена матеріальна відповідальність має місце тоді, коли шкоду запо­діяно недбалим виконанням засудженими своїх обов'язків, передбачених чин­ним законодавством, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. У цьому разі розмір матеріальної відповідальності не може перевищу­вати місячне грошове забезпечення.

Підвищена матеріальна відповідальність настає за шкоду, заподіяну роз­краданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних при­ладів, засобів зв’язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського й десантного обмундирування, штурманського спорядження, спе­ціального одягу та взуття, інвентарних речей і деяких інших видів військово­го майна (її величина дорівнює 2—10-кратному розміру вартості цього майна). Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовуєть­ся винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджу­ється Кабінетом Міністрів України.

17. Соціально-психологічна робота із засудженими цієї категорії спрямо­вана на усвідомлення ними провини за вчинений злочин, формування і збере­ження навичок військової служби, нейтралізацію негативного впливу на них умов ізоляції, профілактику та відвернення агресивної поведінки щодо війсь­кових службових осіб Служби правопорядку та чергової зміни, інших засу­джених військовослужбовців і себе.

18. Основними формами соціально-психологічної та виховної роботи із засудженими військовослужбовцями є: індивідуальна робота, гуманітарна та культурно-виховна робота, правове виховання. Індивідуальна робота прова­диться військовими службовими особами органу управління Служби пра­вопорядку в гарнізоні та офіцерами з виховної роботи гарнізону на підставі вивчення особи кожного засудженого з урахуванням вчиненого ним злочи­ну, посади, військового звання, сімейного стану, фаху та інших обставин, що характеризують засудженого. Гуманітарна та культурно-виховна робота про­вадиться два рази на тиждень у час, відведений розкладом занять, з метою формування високих морально-психологічних якостей, уміння розбиратися в політичній ситуації, участі у житті держави та її Збройних Сил. Правове ви­ховання є однією із форм виховної роботи з боку військових службових осіб Служби правопорядку, спрямованої на формування у засуджених правової культури, поваги до закону і прагнення до його точного та неухильного ви­конання.

19. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засудже­них військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у вигля­ді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби повністю або частково (за правилом, встановленим ч. 6 ст. 55 КВК, час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння черго­вого військового звання не зараховується, крім випадків, коли таке зарахуван­ня здійснюється як міра заохочення; військовослужбовець також не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служ­би, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров’я).

Водночас, за порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи впливу у вигляді до­гани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.

20. Правом застосування заходу заохочення у вигляді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується за поданням начальника органу управління Служби правопорядку в гарнізоні, де відбував кримінальне покарання військовослужбовець, начальник органу управ­ління Служби правопорядку в гарнізоні, де проходить службу військовослуж­бовець. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користу­ється начальник органу управління Служби правопорядку в гарнізоні, де від­буває кримінальне покарання військовослужбовець, та начальник гарнізону, з якого прибув військовослужбовець.

21. У випадках, передбачених чинним законодавством, до військовослуж­бовців можуть застосовуватися фізичний вплив, спеціальні засоби та зброя, про що начальник чергової зміни і військові службові особи органу управління Служби правопорядку в гарнізоні негайно доповідають начальнику органу управління Служби правопорядку в гарнізоні та повідомляють військового прокурора. Поряд з цим, при втечі військовослужбовців-жінок зброя не засто­совується.

Порядок застосування спецзасобів встановлений у постанові КМ України від 18 січня 2003 р. № 83 «Про затвердження Правил застосування спеціаль­них засобів військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Зброй­них Силах України під час здійснення службових обов’язків». Так, перед вико­ристанням спеціальних засобів, крім необхідності відбиття раптового нападу на військовослужбовця Служби правопорядку, виникнення безпосередньої за­грози життю або здоров’ю військовослужбовців чи інших осіб і звільнення за­ручників, захоплених на території військової частини, повинно бути зроблено попередження про намір їх застосування. Попередження може бути зроблено голосом, а у разі значної відстані або звернення до великої групи людей — че­рез гучномовні пристрої, підсилювачі звуку бажано рідною мовою осіб, проти яких ці засоби мають застосовуватися, а також державною мовою не менше двох разів з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру злочину або пра­вопорушення та особи, яка їх учиняє. Військовослужбовці Служби правопо­рядку під час здійснення службових обов’язків застосовують спеціальні засо­би за наказом свого безпосереднього командира (начальника), керівника кон­кретної операції, за винятком випадків реальної загрози їх життю і здоров’ю або життю і здоров’ю інших військовослужбовців чи цивільних осіб, звільнен­ня заручників, захоплених на території військової частини. Військовослужбо­вці Служби правопорядку, які індивідуально здійснюють службові обов’язки, приймають такі рішення самостійно.

Застосування спеціальних засобів забороняється: а) до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку та осіб з вираженими ознаками інвалі­дності, малолітніх, крім випадків учинення ними групового нападу, збройного нападу чи збройного опору, що реально загрожує життю і здоров'ю цивільного населення та військовослужбовців Служби правопорядку; б) у