Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер

Розділ 10. Не-робіть-цього-самі

Багато жінок сьогодні говорять про повну підтримку своїх професійних прагнень, яку забезпечують їм інші жінки. Думаю, це правильно, але до певної міри. Поза всяким сумнівом, жінки можуть і повинні бути головною опорою одна для одної, особливо коли вони тільки починають змінювати старі ролі на нові цілі. Далі в цьому розділі я покажу вам формат, у якому можна ділитися з подругою підтримкою для досягнення мети, – формат, який також успішно можуть застосовувати чоловіки, не прирікаючи себе на самотню боротьбу.

Родини: перетворюємо опір на підтримку

Однак для жінок, які живуть із чоловіками і/або дітьми, саме ці люди дуже важливі й дорогі. Хоч якою сильною буде емоційна підтримка, що її дають подруги, нам також потрібні наші родини й кохані. Дуже сумно кидати їх і не менш сумно жити з ними в стані збройного перемир’я, захищаючи свої цілі та ображаючись на їхні вимоги. Ми справді хочемо, аби вони були на нашому боці. Проте не розуміємо, що вони також воліють бути нашими союзниками, якби тільки ми дали їм шанс. Ми ж почуваємося настільки винними й наляканими через те, що поставили себе на перше місце, що від самого початку готові до бою, не очікуючи нічого, крім неприємностей. А відомо: той, хто чекає на неприємності, зазвичай їх отримує.

А як щодо чоловіків, які кохають і намагаються зрозуміти жінок, котрі хочуть змінити своє життя? А також чоловіків (та жінок), які бажали б звільнити свої таланти й захоплення, але відчувають свою відповідальність стосовно тих, хто від них фінансово залежить? Що робити вчителеві й поетові, який, перебуваючи в процесі розлучення, сказав мені: «Мені здавалося, що я маю жити й заробляти за двох»? Тепер нам відомо, що суворе розрізнення ролей годувальника / хранительки хатнього вогнища відповідно до статі гнітило багатьох чоловіків, так само як жінок. Але важко змінити поведінку, яка з дитинства означала «любов» – що б це не було: пара чистих шкарпеток чи регулярна зарплатня.

Ось кілька стратегій, розроблених за допомогою мого звичайного «наукового» прийому – методу спроб та помилок, – які допоможуть вам змінити ролі, не збожеволівши й не нашкодивши своїм стосункам.

Дозвольте їм сердитись

Вирішивши організувати команди успіху для жінок, я з певною тривогою розповіла про це своєму чоловікові. Він насупився й сказав: «Мені це не подобається. Я не люблю, коли жінки працюють із жінками. Це мене непокоїть».

Я запанікувала.

«Що значить тобі не подобається? Як я можу продовжувати, якщо тобі це не подобається? Що мені тепер робити?»

Він подивився на мене, ніби я трохи несповна розуму, і сказав: «Та що завгодно!»

Я відповіла: «Як це – робити що завгодно? Ти ж будеш сердитись!»

Він сказав: «Ну то й що? Ти часто на мене сердишся, а я роблю те, що хочу! Звідки в мене така влада заважати тобі щось робити? Так, я сердитимусь. Річ у тім, що жінки, які працюють разом, мене нервують. Та я з цим упораюсь. Чому я повинен це одразу полюбити?»

І я подумала: «Так, він правий. Чому я так переполошилася?»

Мабуть, усередині майже кожного дорослого досі ховається маленька перелякана дитина. Ось чому ми ставимося до наших чоловіків і дружин, як до батьків. Ми даємо їм значно більше влади над собою, ніж будь-який дорослий справді має над іншим дорослим. Ми не приходимо додому, повідомляючи: «Привіт, я вирішила стати ветеринаром». Ми боїмося, що вони розсердяться. Тому натомість кажемо: «Можна мені стати ветеринаром? Будь ласка? Ти не проти? Ти й далі мене любитимеш?» А тоді, якщо не отримуємо повного, миттєвого, стовідсоткового схвалення, відчуваємо, ніби нас зупиняють. Ми говоримо: «Він не дозволить мені робити те, що я хочу» або «Вони змушують мене вибирати».

Я називаю це синдромом «Мені не дозволяють».

Якщо ви вважаєте, що хтось не дасть вам займатися тим, чим ви хочете, подивіться на себе ще раз. Тому що вас не можуть зупинити. Вам не чотири роки, і ці люди – не ваші батьки. Вони просто люди, й вони налякані. Ті, хто любить вас, у кращому випадку матимуть подвійні почуття стосовно змін, які ви збираєтеся принести в їхнє життя. Усе було так гарно й безпечно, їх усе влаштовувало, а неминучі зміни змушують їх хвилюватися!

Звісно, найбільше вбиває вас не те, що ви маєте почати робити щось для себе, а те, що вам доведеться припинити робити певні речі для них. У розділі, присвяченому плануванню часу, ми вже говорили про те, як упоратися з почуттям провини, що властиве багатьом жінкам, коли вони припиняють піклуватися про кожного від колиски до могили, та деяким чоловікам, коли вони відмовляються від ролі непохитного годувальника. Але, звичайно, тут присутній і страх виживання – дуже глибокий. Ми боїмося, що коли припинимо давати те, що завжди давали, вони ніколи нас більше не любитимуть. Ось чому, якщо вони сердяться або бурчать, ми реагуємо надто гостро, відчуваючи жах або лють.

Співчуття – ось на що вони справді заслуговують. Не забувайте: це люди, яких ви любите, і в них проблеми. Зненацька цей чоловік і ці діти мають усвідомити кілька життєвих фактів, про які завдяки вам їм ніколи не доводилося замислюватися раніше, наприклад те, що коли носиш одяг, він брудниться, тарілка, з якої їси, – так само. А далі що? Найгірше, що вони звикли асоціювати турботу з любов’ю – ціною вічного відчуття зобов’язання перед своєю матір’ю. І ви потрапили прямо в пастку. Ви приділяли їм купу уваги та обслуговували. А тепер як грім серед ясного неба велика частина вашої енергії буде спрямована кудись іще. Їм здається, що ви їх кидаєте. Коли вони висловлюють свої побоювання у формі образи, ви раптом відчуваєте пригнічення!

Або: зненацька ця жінка і/або ці діти мають усвідомити кілька життєвих фактів, про які завдяки вам їм ніколи не доводилося замислюватися раніше, наприклад те, що необхідна вам річ коштує грошей, а гроші треба заробляти. Робота ж іноді буває лячною, важкою чи нудною. А далі що? Найгірше, що вони, найімовірніше, зростали, асоціюючи фінансову підтримку з любов’ю – ціною вічного відчуття зобов’язання перед своїм батьком (а інколи також матір’ю). І ви потрапили прямо в пастку, тягнучи на собі добробут усієї родини. На жаль, більшість чоловіків мовчки це терплять, доки не зламаються, тікаючи тоді до іншої жінки, що