Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер
Авжеж, ви не можете дозволити собі розклеїтися «на сцені». Поганий настрій у бою – це розкіш для невдах. Тому розкисайте заздалегідь – і потім! Закатайте істерику за лаштунками перед виходом на сцену – це додасть енергії. Коли ж опинитесь у світлі рампи, поводьтеся професійно. Коли вистава скінчиться, можете дозволити собі втратити контроль. Це буде своєрідна нагорода – полегшення, якого можна прагнути й чекати під час виступу. Мінімізуйте героїзм. Прибережіть його для ситуації, де він справді необхідний, – моменту безпосередніх дій.
Терапія дій
Коли настане час і ваша рука торкнеться ручки дверей або ви гойдатиметеся на краю трампліна десятиметрової вишки, дотримуйтесь одного простого правила:
РОБІТЬ ЩОСЬ ПРАВИЛЬНО АБО НЕПРАВИЛЬНО, АЛЕ РОБІТЬ.
Міцно заплющте очі і стрибайте. Бо тоді трапиться диво. Ваша увага переміститься з вас самого, вашого хвилювання та уявної некомпетентності на першочергове завдання цієї миті.
Проблема із суперечкою «сумніви в собі проти впевненості у власних силах» полягає в тому, що ви постійно думаєте про себе. Можливо, ви помітили, що в час, коли почуваєтеся чудово, дуже мало про себе думаєте. Ви наче тло свідомості, а не об’єкт на передньому плані. Ви зосереджуєте увагу на собі тільки коли вам погано. Тоді, звичайно, ви нічого іншого не бачите. Важко позбутися тривоги: «Що зі мною не так? Чому я пригнічений / наляканий?»
Інсайт-терапія[49] серйозно ставиться до цих питань і шукає відповідей у вашому минулому. Це захопливий процес, який допомагає вам почуватися краще, але не обов’язково стимулює діяти. Натомість «терапія дій» говорить: «Ви людина – ось і все, що з вами не так. Ви сповнені змішаних почуттів та нерозв’язаних конфліктів. Що це означає? А те, що у вас є завдання, яке треба виконувати. До роботи!» Найсмішніше, що в ту мить, як ви переключите увагу з нерозв’язної проблеми всередині себе на проблему, яку можна розв’язати і яка перебуває прямо перед вами, ви відчуєте приплив енергії та полегшення. Згодом усвідомлення того, чого ви досягли за одну годину, матиме кращий лікувальний ефект, ніж десять годин самоаналізу.
Не бійтеся помилок
«Так, але що як я зроблю жахливу помилку? Що як я зазнаю невдачі?»
Ну й що з того? Що в цьому такого страшного?
Багато дорослих людей уважають, що один провал, невдача чи помилка є ознакою повної поразки та власної нікчемності. Але подивіться на дитину, яка вчиться ходити! Їй доведеться впасти мінімум сто разів, доки вона оволодіє цим мистецтвом, й інстинктивно вона про це знає. Погляньте, що робить будь-який однорічний малюк, коли падає. Спочатку плаче – не стільки від болю, скільки від нетерпіння та гніву. Далі повзе до ніжки найближчого стільця, піднімається, тримаючись ручками, і пробує знову. Якби ця дитина здалась, один раз упавши, вона б ніколи не навчилася ходити. І це прекрасний зразок для будь-якого навчання.
Ви ніколи не навчитесь, не досягнете й не створите нічого вартісного, якщо не дозволите собі робити помилки. Усі успішні люди знають про це. Скажіть особі, котра досягла значних вершин у будь-якій сфері: «Я провалився. Хочу все кинути», – і вона відповість на це: «Ви збожеволіли?!» Герман Мелвілл, автор «Мобі Діка», пішов іще далі, стверджуючи: «Той, хто ніколи не зазнавав у чомусь невдачі… не може стати великим. Невдача – це справжнє випробування для величі». А ось уривок зі статті про альпініста Рояла Роббінса в журналі «Квест»:
«Мабуть, тривожно думати, що Роббінс, один із найвидатніших альпіністів сьогодення, може не втриматись і впасти – зрештою, якщо він може впасти, що тоді вже говорити про нас? Але причина такого падіння не має нічого спільного з браком здібностей. Роббінс падає, коли намагається зробити щось на межі власних можливостей, а сама його природа вимагає постійно розширювати ці межі. Він очікує падіння й готовий до нього»[50].
Між провалом і підготовкою існує дивний і втішний зв’язок. Поширеною є думка про те, ніби, докладаючи максимальних зусиль для досягнення певної мети, ви можете зламатися в разі невдачі. Тому безпечніше не ризикувати всім. Це зовсім неправильно, усе геть навпаки. Якщо ви підготувалися до будь-яких форс-мажорів, але у вас усе одно нічого не вийшло, ви не будете почуватися так кепсько. Ви просто скажете: «Чорт! Я тричі молодець, бо дійсно старався», – і будете рухатися далі. Якщо викластися на всі сто, вам ніколи не будете справді погано. Можливо, ви розчаруєтесь, але не звинувачуватимете себе. Однак якщо ви не діяли з максимальною віддачею, то почуватиметеся жахливо. Адже ви ніколи не знатимете напевне, чи могли б зробити це краще, зате розумітимете, що могли зробити більше. Програєте ви чи переможете, стовідсоткові зусилля позбавлять вас мук сумління щодо своєї вправності та наполегливості.
Нагороджуйте себе
Я не вірю в банальну фразу, що «чеснота – це сама по собі нагорода». Як на мене, нагородою за чесноту має бути принаймні шоколадне морозиво або краще – круїз на Багами. Чеснота – це таки важка праця, частенько пов’язана з незручностями. Так, результати втішають самі по собі – і суттєво. Але задоволення від досягнення – надто складна, доросла й непевна нагорода, яку ви можете пообіцяти наляканій дитині всередині вас. Їй потрібно з нетерпінням очікувати на щось простіше, надійніше й солодше, як-от льодяник на паличці після уколу. І можу побитися об заклад, ви ніколи не відмовлялися після цього від льодяника зі словами «Ні, дякую», тому що полегшення й гордості було досить! Ви брали всі ласощі, які могли отримати. І досі маєте це робити. Чим більше ви собі даєте, тим меншою буде нестача вітамінів у вашому організмі.
Існує не один, а два різновиди нагород, які повинні стати обов’язковим елементом вашої програми успіху.
Перший – це нагорода, яку ви заслужили. Ви маєте очікувати на неї в процесі роботи над якимось складним завданням і смакувати її потім. Це може бути велика порція вашої улюбленої страви або улюблена «модель
