Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

«Згляньтесь на мене, сини мої милі, Ранену тяжко, рятуйте в цій хвилі, Ще й нагадайте, як Вас доглядала, Все, що надав Бог, для Вас віддавала. Кожен про мене з синів хай подбає — Навіть священик мій біль забуває. Самаритянин коронний лікує, Рани криваві він сам завізує. Ви ж потурбуйтесь, синове кохані, Виродком жоден із Вас хай не стане, Допоможіте Самаритянові Любе здоров’я вернуть мені знову. Де ж оборонці поділися Ваші, Де Боратинські і Струси де наші? Де Вишневецький Дмитро, козак милий, Де Претвич, інші вкраїнськії сили? Де це Рожинські і де ті гетьмани, Що переможно ішли на погани, Де той Збаразький страшний для полови, Дім де Острозьких, до бою готовий? Аж під Очаків поганців як гнали, То не одному і голову втяли. Досить полону збирали і лупів, Сот кілька клали поганців докупи. Нині ж зі мною, погляньте, що чинять: Рвуть мене, з Вас же сміються і кпинять. Йдуть за полоном, коли заманеться — По кілька тисяч відразу береться! Та оборони нема й на окраєць, Тому й гадають, що з Вас кожен – заєць. Сльози криваві за це проливаю, З жалю на полі я обімліваю»471.

А ось ще один фрагмент, де згадуються князівські й шляхетські фамілії як оборонці Русі:

«Вас є немало, синочків моторних, В ліс заженете розбійників чорних. Сім воєвод є самих українців, Досить князів, що долають чужинців. Старости стануть при тому потужно, Здавна уміють змагатись оружно. Є пани Гульські, Потоцькі, Течинські, З мужнім Острозьким князі є Рожинські, Із Чарторию з князями Збаразькі, Із Вишневецьким могутні Заславські, З Струсом, Претвичем є мужні Гербурти, З шляхтою стануть повіти до гурту. Весь люд коронний об’єднаний вийде»472.

У наведених фрагментах, як і загалом у цій поетичній книзі, Пашковський говорить про необхідність об’єднання всіх сил українського пограниччя, щоб протистояти татарській загрозі. Тут мають об’єднатися як багаті магнати, князі, шляхтичі, так і прості козаки. Між ними ніби й немає різниці. Поет пропонує своєрідний пантеон героїв українського пограниччя – Боратинські, Струси, Вишневецькі, Претвичі, Ружинські, Збаразькі, Острозькі, Заславські, Чарторийські, Гульські, Потоцькі, Течинські, Гербути. Все це князівські й шляхетські фамілії. При цьому, як бачимо, не звертається увага на конфесійні відмінності. Серед представників названих родів були і православні, й католики, і протестанти. Але для автора вони – один народ.

Це, зокрема, простежується в такому заклику:

«Славний народе сарматського спадку, Гада страшного не бійся нападку! О дорогії і милії діти, Русьтесь, бо мати одна є у світі»473.

Судячи з цих слів, Пашковський дотримувався міфічної теорії сарматизму. Згідно з нею, шляхта Речі Посполитої, незалежно від конфесійної приналежності, є одним народом, який веде початок від сарматів. Автор закликає дати відсіч нападникам і оборонити Русь. Звідси й заклик – «русьтесь», що можна зрозуміти: мовляв, ставайте патріотами Русі.

Захист кордонів Русі, який здійснюють і князі, й шляхтичі, й козаки, – це справа християнська. Не даремно Пашковський звертається до християнської символіки. Зрештою, говорить про богоугодність цих діянь: адже «війни – святі, як боронять свободу». Головне в цих війнах, вважає автор, єдність сил. Тоді можна здолати бусурман:

«Гог і Магог вас не здужає строгий, Ні медіан по дунайські пороги, Ні перекопські царі або ж беї, Кервібурнаси ані Бечкереї. Вас обіцяв Бог Сіону святого Скрізь рятувати від лиха такого. Боже, що маєш таїну-відраду, Просим із сховку вина з твого саду. Кров’ю твоєю ті лози щепились, Щоб у саду тім хрущі не роїлись. Будуть в опіці нехай християни, Ми ж тебе завжди хвалить будем, Пане!»