Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
По-четверте, відносна самостійність козацької корпорації робила її «вередливою» при проведенні переговорів. «Демпінгуючи», козаки намагалися виторгувати для себе якомога кращі умови (що цілком зрозуміло). Також варто враховувати, що козацька корпорація не була достатньо структурованою. У ній реально не існувало центру прийняття рішень. Останні приймалися з допомогою розмитих «демократичних» (а радше – охлократичних) процедур. Тому не дивно, що ці рішення легко змінювалися. А це робило козацьку корпорацію не дуже надійним партнером в очах правителів, котрі наймали козаків на службу.
Козацька корпорація самостійно добувала собі «рицарський хліб», здійснюючи наїзди на татарські й турецькі території. З існуванням цієї корпорації змушені були рахуватися в Речі Посполитій, вона поширювала свій вплив не лише на Подніпров’я (Україну), а й на Поділля та Волинь.
Загалом у літературі Заходу формується образ козаків як запеклих противників турків. Наприклад, Гайє де Курменен, який у 1621 р. побував у Константинополі (Стамбулі) зі спеціальною місією від французького короля Людовіка XIII, писав у своєму творі «Подорож до Леванту», що козацькі походи «так налякали турків у Константинополі, що вони почали тремтіти від жаху»462. Козаки стають героями навіть художньо-літературних творів. Так, на початку XVII ст. чималого розголосу набули турецькі пригоди «козацького князя» Самійла Корецького. Він став героєм поеми хорватського поета Івана Гундулича (1589—1638) «Осман» та «Історії останніх заколотів у Молдавії» французького автора Жана Баре. Згадки про козаків зустрічаються навіть у італійських побутових комедіях463.
Дмитро Наливайко, який спеціально вивчав це питання, цілком слушно зазначав: «… у першій третині XVII ст. у Західній Європі склалася певна система уявлень про запорозьких козаків як козацьку християнську республіку, що розташована на крайній межі з мусульманським світом і веде з них постійні успішні війни. Ці війни, ця героїчна боротьба з «невірними» повсюдно сприймалася на Заході зі схваленням, нерідко – зі справжнім захопленням. Щодо інтерпретації цієї боротьби, її завдань і цілей, то тут виникають деякі специфічні моменти, певна розбіжність із тим, як розуміли все це самі козаки й близькі їм українські автори. Для них це передусім була самооборона від хижацьких нападів і руйнувань, відвоювання предківських земель і захист їх інтенсивної колонізації. Здаля, із Західної Європи, ці національні аспекти і завдання боротьби помічалися слабо, натомість на перший план виходили аспекти інтернаціональні, і західноєвропейські автори схильні були вбачати головну мету запорозького козацтва в зруйнуванні імперії турків і звільненні поневолених нею християнських народів. Тобто загальне її осмислення включалося в контекст багатовікової боротьби християнської Європи з мусульманською Азією, яка не раз ставила під загрозу європейський розвиток»464. Звісно, не варто говорити в той час про «національну самооборону», яку нібито здійснювали козаки. Та все ж загальну тенденцію в ставленні до українського козацтва з боку європейців Заходу Наливайко відобразив вірно.
Ця тенденція представлення козаків як захисників християнського світу знайшла відображення в знаному творі Олександра Гваньїні «Опис Європейської Сарматії». Вказаний твір цікавий для нас з багатьох причин. Його автор був італійцем, що опинився на службі в Речі Посполитій. Гваньїні ніби поєднав бачення «типового» європейця з баченням мешканця Східної Європі. При написанні свого твору він використовував напрацювання польських авторів. Відомий польський хроніст Мацей Стрийковський навіть звинувачував його в плагіаті.
Кілька слів про Гваньїні (1534 чи 1538—1614)465. Народився він у шляхетській родині у місті Верона, яке на той час входило до складу Венеціанської республіки. Венеція тоді вела запеклу боротьбу з Османською імперією. Це не могло не вплинути на Гваньїні. Тому він цікавився антитурецькою боротьбою народів Європи й Близького Сходу.
Олександр Гваньїні
У 1557 р. Гваньїні через нестатки опинився разом із батьком у Польщі й став тут на військову службу. Воював проти Московії під час Лівонської війни, а також брав участь у інших військових операціях. Досяг відповідного становища в суспільстві – був посвячений у лицарі, отримав диплом про шляхетство й власний герб.
У 1578 р. у Кракові видав латинською мовою працю «Опис Європейської Сарматії», де велася розповідь про землі Центральної та Східної Європи. Написана італійцем (хай і достатньо полонізованим), ця книжка була розрахована переважно на західноєвропейського читача. Пізніше вона доопрацьовувалася. Незадовго до смерті автора, в 1611 р., згаданий твір вийшов у Кракові польською мовою. Це був значно розширений варіант порівняно з виданням 1578 р. До нього були включені розгорнуті описи Греції, Угорщини, Чехії, Швеції, земель Близького Сходу тощо. Також у цій версії багато уваги було приділено діянням козаків, їхнім походам. Правда, Гваньїні багато інформації запозичив з інших джерел, зокрема в польських хроністів Марціна та Йоахима Бєльських.
Розповідь про козаків була вміщена в ІІІ частині ІІІ книжки «Опису…» Гваньїні, де спочатку говориться про половців та ятвягів. У цих оповідях є чимало неточностей. Але саме по собі цікаве поєднання козаків з половцями й ятвягами. Всі ці спільноти автор схильний розглядати як такі, що не є достатньо інтегрованими до складу Русі, створюючи для неї проблеми.
Появу козаків Гваньїні відносить до початку XVI ст. Говорить, що вони вступали в збройні сутички з татарами, відповідаючи на татарські набіги: «…і коли татари щось чинили нашим, то вони [козаки] віддавали татарам сповна». Далі Гваньїні подає такий опис козаків: «Влітку
