Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

до спасителя і захисника, надія на те, що він сприятиме успіху в житті та благополуччю міста. Автор гімну мав хорошу освіту, вивчав епічні твори і знав уживані з часів Гомера і Гесіода епітети Гермеса. Гермеса названо вісником безсмертних і владикою земних, який має ключі життя і смерті, є багато корисним, милостивим, дарує багатство, блага і мудрість. У гімні вихваляються також вихованці гімнасія за їхню перемогу в спортивних агонах. На знак подяки Гермесові, покровителю гімнасіїв і палестр, Демотел поставив його статую на власний кошт. Цей заможний громадянин замовив поетові хвалебний вірш, у якому з гордістю вказано, що Херсонес — це «славне місто Дора», тобто згадано його дорійське походження. Еліта гордилася своїм походженням і своїми звичаями.

Мешканці Херсонеса Таврійського використовували дорійський діалект давньогрецької мови. Написи аж до кінця ІІ ст. н. е. фіксують інакшість вимови деяких слів. Ритори навчали грамоти з місцевим діалектом. Немає жодної держави у регіоні, в якій би так довго офіційно зберігався дорійський діалект. Херсонесити жили неподалік іонійських греків Ольвії та Боспору і підтримували з ними, як і зі середземноморськими греками, найрізноманітніші відносини, проте зберігали свою самобутність. Власні імена залишалися самобутніми найдовше, до того ж найбільше в представників аристократичних родів, що обіймали високі державні посади.

І лише в римський період, точніше у другій половині ІІ ст. н. е., тут, як і в усіх містах провінцій, поширилася загальновживана мова — грецька, спрощена і видозмінена, так зване койне. У не так віддаленій Ольвії ранні форми койне виявляються вже з V ст. до н. е. Іонійського походження греки тут уже з ІІІ ст. до н. е. повністю перейшли на койне на офіційному рівні. В Ольвії та на Боспорі зафіксовано немало імен іранського походження, особливо серед посадовців. Це може бути зумовлено наявністю серед населення, з одного боку, еллінізованого місцевого «варварського» контингенту, а з іншого — вихідців із Малої Азії, які мешкали в північнопричорноморських містах.

У написах на Боспорі панували іонійські діалектні форми, та завдяки економічним відносинам з Афінами, тут починає вкорінюватися аттичний діалект. Із появою в містах представників синдів, скіфів, меотів з’являються «варварські» назви. Вони урізноманітнювали словниковий запас греків, що мешкали в боспорських поселеннях. Уже з часів правління Флавіїв херсонеські, а особливо тірські, імена рясніють латинським відголоском. Понад 20 % імен мали латинське походження, хоча переважно в тих громадян, які виконували державні посади і перебували у контакті з римською адміністрацією. Та навіть міщани, які отримали римське громадянство, не старалися на догоду римлянам суттєво змінити і романізувати ідеологію міста.

У містах Боспору, та й всього Північного Причорномор’я відбувалися мусічні змагання на релігійні свята, в яких брали участь поети з різних міст та регіонів Еллади. Агони присвячувалися тому чи іншому божеству, герою чи визначній події в житті міста. У Херсонесі перших віків нашої ери документально засвідчено три жанри поезії, в якій змагалися на агонах: комедія, евкомій (хвалебний вірш) і епіграма. У цей період епіграма була сатиричною і мала значний успіх, адже гостро критикувала сучасне життя. Сам факт проведення таких змагань свідчить, що міста були багаті на непоганих поетів, які публічно презентували свою майстерність. Вигравши — здобували визнання, нагороди й увічнення своїх імен на мармурових плитах. На Боспорі знайдено понад десяток панафінейських амфор V–IV ст. до н. е., які вручали виключно за перемогу в агонах в Афінах, зокрема й за перемогу в грі на флейті.

У найбільших містах Причорномор’я спеціально навчали письма на кам’яних плитах, слідкували за зміною шрифтів у інших містах, намагаючись набути нові навички в їх застосуванні. Епітафії на надгробках карбували як професійні майстри, так і любителі. Окремі написи, зокрема державні декрети, вирізані досвідченою рукою одного майстра. Водночас є багато написів, виконаних недбало, із застосуванням курсиву, дрібним шрифтом, а в римський період — зі скороченнями окремих імен та термінів.

Документи державної ваги карбували на мармурових плитах. Найбільш багатослівні — написи в Ольвії. Тут в елліністичний та римський період видавали розлогі почесні декрети, завдяки яким про населення відомо багато інформації. Іноземці, які ставали почесними громадянами, отримували пишнословні похвали і почесті, викарбувані на кам’яних плитах.

Цікавий також херсонеський декрет 174 р. на честь імператора Марка Аврелія, прокуратора провінції Нижня Мезія Тіта Аврелія Кальпурніана Аполлоніда та його дружини Аврелії Пауліни. Прокуратор прибув до Херсонеса, і для його приїзду було скликано народні збори, а також усю масу населення, яке мало вітати римського посадовця, оголосити його почесним громадянином, булевтом і проедром. Завдяки його добродійству, вперше в Херсонесі було видано декрет на честь жінки-іноземки — його дружини. Тут Пауліну на Раді та Народних зборах увінчали золотим вінком і постановили виголосити їй подяку народу за її особисті заслуги в громадських святкуваннях. Ішлося, найімовірніше, про її фінансову допомогу, тобто вона, як це було заведено в греків та римлян, спонсорувала громадські святкування, на які збиралися маси громадян. Лише внаслідок приїзду імператора в Херсонесі мало з’явитися одразу кілька пам’ятників, які внесли зміни до вигляду цього периферійного еллінського поліса. Адже перед тим мешканці бачили тут переважно скульптури божеств та героїв, а також менш багатослівні кам’яні написи з декретами. Перед тим жінка ніколи не отримувала почестей незалежно від чоловіка.

Прагнення багатих міщан увічнити пам’ять про своїх рідних сприяло популярності вір­шованих епітафій, особливо у перші століття нашої ери. Це час найбільшої кількості мармурових стел із рельєфними зображеннями та метричними висловами. Віршовані епітафії були дуже поширені у малоазійських містах і на Боспорі. Їх стиль і манеру складання запозичували карбувальники інших міст Північного Причорномор’я. В Ольвії та Херсонесі вони рідкісні.

У віршах епітафій, крім загальних похвал, вказували імена, вік, взаємини між рідними чи подружжям, возвеличували освіченість, красу та розумові здібності. Вік словами поезії передавали як «тричі прожив десятирічний час», «чесно і скромно прожила три з гаком десятки років, наповнивши чашу життя». Звичайно ж, висловлювали любов і невтішне горе живих родичів. На могилі 19-річної дівчини було написано, що її мати власними руками розпалила поховальний вогонь.

Останні слова епітафій, як і перші, були звернені до перехожих. Вони мали на меті викликати співчуття, закликали зупинитися біля могили «заради пам’яті». Найкращі зразки віршованих епітафій сповнені філософських думок, глибоких почуттів і драматизму.

Надгробні епіграми з Пантікапея сповнені слів та виразів з епічної поезії та архаїчної лірики. Спільні для всього регіону згадки таких міфічних персонажів, як Арей, Аїд, Плутон, Мойри та ін. Місцеві поети використовували добре відомі прийоми віршованої творчості. Як і в державних документах, у віршах трапляються окремі норми койне, іонізми, а в Херсонесі — доризми до найпізнішого часу, оскільки вони були архаїзмами, улюбленими прийомами в ліричних творах.

Епітафії сповнені міфів та символів, захованих у завуальованих виразах. Наприклад, коли йшлося про «холодні піски в глибині вод ревучого Коцита» або «чорножахні води Океану», підземну річку забуття Лето, греки уявляли собі географію потойбічного світу. Однією з найкраще збережених херсонеських епітафій є вірш на могилі кінця І ст. н. е.:

Ксанфе Лагорінів, прощавай.

Глянь, перехожий, вкриваю собою я Ксанфа.

Втіхою батька він був, а батьківщини — окрасою,

Знав він про таїнства Муз, бездоганним був громадянином,

Шану мав між юнаків, красою світився як зіркою.

В бій за вітчизну Арей захопив