Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Упродовж римського періоду справді багато було збудовано у Північному Причорномор’ї. Деякі будівлі вдосконалювали або зводили на потреби римської армії, роквартированої в Тірі, Херсонесі та в інших центрах. Існувала schola principalium у Балаклаві, терми в Херсонесі та Хараксі. Та всі вони вирізнялися скромними розмірами, порівняно з римськими будівлями інших провінцій імперії.
Храми в Херсонесі будували на двох теменосах (священних ділянках), які також ставали місцем громадських зборів. Емоційні свідчення Еврипіда і Овідія, з яких відомо і про кількість сходинок, і про колір олтаря, змальовують міфічне святилище таврів, тоді як особливості влаштування основного херсонеського храму висвітлюють нечисленні, але надійніші, написи і архітектурні залишки. Про святилище з храмом, свята і жерців маємо достеменні свідчення ще з ІІІ ст. до н. е. Напис цього часу на мармуровій частині храму вказує на наявність храму Афродіти в Херсонесі, на який було пожертвувано значні кошти.
У Херсонесі за архітектурним плануванням передбачено було два теменоси. Про архітектурний вигляд навіть одного з них відомо лише з ранньоелліністичного періоду. Та, очевидно, кам’яним храмам і брукованому підходу до них передували простіші конструкції, адже місце для священної ділянки було виділено при розширенні території міста і впровадженні системи міського планування із середини IV ст. до н. е. З елліністичного періоду походить найбільша кількість архітектурних деталей храмів і олтарів. Однак для висунутих дослідниками висновків про їх належність до храмів Афіни, Діоніса і Аполлона аргументів недостатньо. Згрупувавши за місцем знахідки присвяти богам і фрагменти статуй, можна припускати розташування якихось культових споруд, окрім Північно-Східного і Центрального теменосів, на ділянках, не зайнятих житловою забудовою в районі театру, і на Північному березі. До громадського культу Аполлона слід віднести фрагмент плити з рельєфом у вигляді лева оберненого до канфара. Про функціональне призначення плити свідчить розташування рельєфу на бічній грані. За херсонеським аналогом її можна визначити як деталь столу для приношень.
У перших століттях нашої ери в епіграфічних джерелах згадуються храми Афродіти і Асклепія в Херсонесі. Локалізація жодного з них поки не є достатньо обґрунтованою. Пам’ятки, що можуть свідчити про громадське вшанування Асклепія, походять і з Північного берега, і з району театру. Під час розкопок біля театру виявлено яскраві знахідки, що свідчать про культи Матері богів і Діоніса у цей час, але невідомо, чи належали вони їхнім окремим святилищам.
Кілька теменосів відкрито розкопками в Ольвії. Західний, найдавніший, містив головний храм Аполлона Ієтроса (Лікаря). Окрім святилища цього бога, сакрального засновника міста, тут розташовувалися святилища Матері богів, Діоскурів, Гермеса й Афродіти та інших богів. Неподалік із часом розрослась інша сакральна ділянка, умовно названа Центральною. На ній також існував храм Аполлона і низка інших архітектурних шедеврів того часу. Від них до нас дійшли лише фрагменти і фундаменти. На іншому кінці верхньої частини міста існував ще один давній теменос, де вшановували Афродіту.
Цілими спорудами були громадські олтарі. Їхні розміри могли сягати площею розмірів храму. Від імені общини на них спалювали пожертви, здійснювали узливання, розкурювали пахощі як олімпійським богам, так і героям, хтонічним божествам. Залежно від особливостей ритуалу, а також від кількості задіяних у ньому осіб (членів общини, філи, релігійного об’єднання або сім’ї) олтарям надавали тих чи інших форм. Наприклад, на Боспорі стали поширеними зольники, часто величезні насипи з попелу і культових речей. У полісних культах використовували олтарі, які розміщували на великих площах, зокрема, на теменосах. Для кожного з полісних богів або принаймні для тих, на честь кого було зведено храм, ставили хоча б один окремий олтар. Без офір не обходився жоден ритуал, а спалювання чи узливання проводилося на стаціонарному чи тимчасовому, наземному чи земляному олтарі.
Почесні декрети встановлювали біля храмів, театру. У херсонеському декреті вказується на місце встановлення постанови: поряд або в притворі храму Партенос, у чому вбачають традицію збереження документів виняткового значення в цій культовій споруді. З написів першої половини І і межі ІІ–ІІІ ст. н. е. відомо про встановлення документів, викарбуваних на камені, в храмі Асклепія.
Значну частину витворів архітекторів становили поховальні конструкції. Часом вони розмірами та декором не поступалися храмам. Поховальна конструкція якогось знатного роду могла займати частину некрополя і містити в собі кілька надгробків. У Херсонесі ще з другої половини IV ст. до н. е. прослідковують масове поширення надгробних конструкцій, призначених для родинних поховань. Та століттями найпоширенішим способом увічнити пам’ять небіжчика була кам’яна, а бажано й мармурова стела. Форма стел нагадувала храмову архітектуру. Це було пов’язане з тим, що спочатку найбільш видатних, а потім і ледь не кожного померлого прирівнювали до героїв. Могила ставала місцем перебування його душі та, відповідно, храмом.
Будували також родинні склепи. Склепи родин вищих прошарків містилися на окремих ділянках, переважно біля оборонних мурів. Високий статус виражала також сама конструкція поховальної споруди. Уже в перші століття нашої ери підземні склепи стають характерними поховальними спорудами. У Херсонесі їх доволі часто вирубують у скелі, що не можна назвати полегшеним варіантом конструкції.
На Боспорі конструювали кургани для поховання знатних осіб. Такі поховальні споруди мають свої аналоги в Греції. Найяскравішими зразками є кургани у Вергіні та інших центрах історичної Македонії. Ближчі до наших територій кургани фракійських територій Еллади. Такі могили мали складну конструкцію. Їх підлога, стіни та склепіння були викладені кам’яними плитами, вхід закривали часто величезні важкі двері. Усередині їх прикрашали високохудожніми розписами. А вже зовні над могилами робили земляні насипи.
Розмах поховального будівництва Боспору диктувався достатком правителів і знаті, що їх оточувала. У сусідньому Херсонесі майнове та соціальне розшарування було менш відчутне. Тож не дивно, що тут родинні поховання були скромніші. Поховання у склепах у Херсонесі стають звичними у перші століття нашої ери, тоді як в Ольвії — з елліністичного періоду.
Дещо змінюється архітектура поховальних конструкцій з появою християнських склепів. Якщо не брати до уваги розписи, що стають символічними і наповненими змісту, то суто конструктивно ці зміни були незначними. Поховальні камери відділяють загородками. Тобто склеп стає придатний для подальшого відвідування — здійснення поминальної обрядовості, зібрань християнської общини і проведення молитов.
Перші християнські храми в Херсонесі з’являються наприкінці V–VІ ст. Вони споруджувалися на зразок античних громадських будівель — базилік. Типова ранньохристиянська базиліка — це прямокутна в плані споруда, що зі східної сторони завершується півкруглою абсидою. Усередині зала розділялася колонами на три або п’ять поздовжніх частин. Кожна деталь структури базиліки була наповнена символічним змістом. Деякі з цих символів з’являються відразу, інші — внаслідок подальшого розвитку християнства. Центральна частина використовувалася для головного — літургії — і називалася навою, в перекладі — кораблем. Корабель, що
