Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654 - Юрій Володимирович Сорока

устрої Речі Посполитої, як могла про те свідчити назва — «золота доба». Король Владислав IV, передостанній монарх династії Ваза, унаслідував королівський титул від свого батька Сигізмунда III, померлого у 1643 році. Проте йому був зовсім не до вподоби власний статус виборного монарха, якого будь — якої миті, згідно законів Речі Посполитої, міг переобрати сейм. Адже що є сейм? Сейм — це магнатство. Сукупність кількох десятків найбагатших і найвпливовіших у державі родів, таких як Потоцькі, Калиновські, Конецпольські, Жолкевські, Вишневецькі, Корецькі, Заславські, Острозькі та інші. Ці люди, власне, й були справжніми повелителями Речі Посполитої, з чим Владислав IV миритися не збирався. Але, не дивлячись на формальний статус короля, що міг протиставити магнатам Владислав? Його сили були надто слабкими у порівнянні з шляхетним посполитим рушенням, котре, у разі загострення, неодмінно кинув би проти королівського війська сейм. Тож Владислав, замисливши реформувати владу Речі Посполитої у бік збільшення повноважень короля і відповідно зменшення ваги сейму, неодмінно повинен був шукати допомоги на стороні. А хто ж ще міг стати у пригоді в такій делікатній справі, як не козацтво? Ті самі мужні, умілі й невибагливі воїни, котрі не раз уже приходили йому на допомогу, як — от у 1618 році під час Московського походу Владислава IV, тоді ще королевича. Або у 1621–му, ставши з ним пліч — о–пліч під Хотином і врятувавши Річ Посполиту від османської навали. І хоча козацтво натерпілося під час ординації 1638 року від польської влади, король не мав сумніву, що його заклик буде почуто. Тож надав генеральному осавулу Івану Барабашу скріплені малою державною печаткою листи, у яких закликав козацтво до співпраці й пропонував для початку оплатити державним коштом кампанію козаків проти кримського хана, васала Туреччини, справедливо вважаючи, що після неї він отримає прихильність козацької старшини й зможе опертися на реєстрове військо у своїй боротьбі з магнатами. Саме ці листи опинилися у руках Богдана Хмельницького і з ними він вирушив на Січ. Над Польщею нависла загроза помсти від Туреччини, коли б у Стамбулі дізналися про наміри короля, а перед її королем виникла б загроза помсти магнатів за спробу відібрати у них владу у державі, а також за провокацію супроти такого впливового гравця, як Туреччина. Серед таких інтриг полковник Кричевський легко міг позбутися голови за сприяння зникненню Хмельницького. Проте його це не зупинило. Ніхто не знає, які думки роїлися в світлій голові пана полковника, коли він отримав універсал з наказом ув'язнити того, з ким поєднав його Святий Хрест, але історія донесла його безпрецедентне рішення — всупереч наказові охороняти заколотника як зіницю ока до суду над ним, Кричевський, коли до нього прийшли з проханням відпустити Богдана вірні Хмельницькому сотники Чигиринського полку Бурляй, Вешняк і Токайчук, випустив того. Випустив на поруки таким самим розбійникам, як і Богдан Зиновій. Саме такою є розповсюджена думка багатьох польських істориків. Звичайно, хіба борець за долю свого народу не є розбійником в очах того, хто волить тримати цей самий народ за бидло? Бидло, яке до того ж приносить колосальний дохід, доки його не підбурюють люди, подібні до Хмельницького.

У той самий день Богдан Хмельницький, а з ним найближчі соратники, всього кілька сотень чоловік, вирушили на Січ — назустріч війні та славі. Саме ці люди зовсім скоро мали скласти ядро козацько — селянської армії, що виведе Україну з — під влади феодальної Речі Посполитої й примусить населення України від Львова до Дикого Поля з гордістю відчути свою належність до козацького вільного племені, а не обездоленого кріпацтва.

Прибувши до Запоріжжя, Богдан Хмельницький зрозумів, що не зможе зупинитися у Січі. Свавілля польської влади і цілковите домінування над козацьким військом докотилося навіть сюди, до Запоріжжя, котре споконвіку було відоме, як дика степова вольниця. Тепер у Січі стояв польський гарнізон, який, без сумніву, приклав би максимум зусиль для того, аби захопити Хмельницького й передати у руки магнатів. Тож Богданом було прийняте рішення зупинитися табором на острові Буцький, що його розташовано неподалік від Микитиного Рогу (нині місто Нікополь), де стояла у 1647 році Запорізька Січ.

Звідси й полетів в Україну заклик приєднуватися до бунтівного чигиринського сотника усім, кому була небайдужа доля поневоленого козацького народу. І заклик цей знайшов підтримку як серед козаків, так і серед селян, становище яких у маєтках польських панів було вкрай важким. Не сидів склавши рук і Хмельницький. Вже на початку січня 1648 року він прийняв рішення атакувати в Січі польську залогу, що складалася з лояльної до влади частини Черкаського полку реєстрового козацтва й полку королівських драгун під командуванням полковника Рурського. Крихітний реґімент Хмельницького залишив зроблені нашвидкуруч укріплення і сміливо виступив назустріч воякам Рурського. У сутичці, що відбулася, майже усі реєстровці Черкаського полку перейшли на бік бунтівного сотника, а сам Гурський, втративши близько тридцяти драгунів убитими, змушений був утікати до Крилова. Богдан Хмельницький у супроводі свого війська, що значно виросло за рахунок козаків Черкаського полку, під першими здобутими у поляків штандартами й хоругвами, вступив до Запорізької Січі. Цей перший, нехай і невеличкий тріумф окрилив його. Перед собою він бачив обличчя запорожців і читав на них підтримку своїм діям й приговор Речі Посполитій. Повстання, котре згодом обернеться на Національно — визвольну війну, почалося.

Жовті Води і Корсунь — тріумф гетьмана

У козаків з'явився новий гетьман, обраний козацьким товариством, при арматі, вільними голосами всупереч постановам, що їх давали з Варшави, забороняючи козацьке самоврядування. Разом з такими втішними вістями донесли посланці з Січі й універсал новообраного гетьмана, у якому він закликав український народ до повстання проти польської шляхти. З розумінням відгукнулися на цей універсал ті, хто вважав себе козаками. Удень і вночі, комонними і пішими пішли вони до Запоріжжя, незважаючи на прийняті поляками перестороги у вигляді гарнізонів Кодака і Трехтемирова, на розкидані коронним гетьманом у степу чати, щоб перекрити дорогу на Січ.

Одночасно з накопиченням сил на Микитиному Розі Хмельницький почав пошук союзників для майбутньої війни. Без них він ще не міг протистояти коронному війську. Задля цього Хмельницький виїхав у Крим. І якщо з першого погляду такий крок гетьмана виглядає дивним, адже Кримське ханство завжди було ворогом козаків, то, якщо більш прискіпливо придивитися до дій Хмельницького, стає зрозумілим,