Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко
14 червня в Англію прилетів генерал Шарль де Ґолль. «Він наполегливо доводив мені, що потрібен якийсь драматичний крок, щоб забезпечити Рейно необхідну йому підтримку, щоб спонукати уряд продовжувати війну; де Ґолль висловив думку, що цій меті послужило б проголошення нерозривного союзу французького й англійського народів», — згадував Черчилль. Представники двох сторін підготували проєкт декларації про англо-французький союз, який 16 червня затвердив воєнний кабінет Черчилля, про що де Ґолль негайно сповістив Рейно по телефону.
Однак у Бордо, куди перебазувався з Тура французький уряд, цю декларацію, за даними Черчилля, не затвердили (її навіть не поставили на голосування), хоча Рейно сприйняв її з великим ентузіазмом. Вейґaн без особливих зусиль переконав Петена, що Англія напередодні поразки. Високопоставлені французькі військові діячі — можливо, і сам Вейґан — заявляли: «За три тижні Англії скрутять шию, як курчаті». Укладати союз із Великою Британією, за словами Петена, було б рівнозначно «злиттю з трупом».
Як бачимо, позиція французьких капітулянтів, як-от маршал Петен і генерал Вейґан, базувалася на абсолютно хибних оцінках, адже Німеччина не здолала Велику Британію ні за три тижні, ні за довший час. Причина цієї абсолютної помилки полягала лише в одному — в тому, що французькі капітулянти оцінювали ситуацію рептильним мозком. На їхню думку, британці теж мусили б здатися, побачивши, що ворог сильніший за них. Проте в Черчилля домінував людський мозок, і саме тому Черчилль не був популістом. Він не прислухався до того глибинного тваринного страху, який народжувався в рептильному мозку британців, навпаки, звертався до їхнього людського мозку і надихав, переконував його, насичував упевненістю в майбутній перемозі, не дурячи, наче дитину, а звертаючись як до дорослого, визнаючи, що перемога потребуватиме «крові, поту і сліз» та «довгих місяців боротьби і страждань».
Тепер можна чіткіше зрозуміти мотиви зради народом самого себе. Для такої зради треба, щоб рептильний мозок нації переповнився страхом (увійшов у панічний стан) і водночас узяв гору (почав домінувати) над людським мозком. Після того нація стає геть іншою. Як у химерній пригоді доктора Джекіла і містера Гайда.
Трохи нагадаємо, що сталося далі з французькою нацією. Ні, не про те, що чинили німецькі окупанти, а про те, що вона сама зробила із собою, коли в ній запанував рептильний мозок. Увечері 16 червня, побачивши, що його пропозиція продовжувати боротьбу не має підтримки в уряді, Рейно подав у відставку. Посаду прем’єра обійняв Петен, якому тоді виповнилося 84 роки. Уже 17 червня уряд Петена попросив у німців перемир’я і, навіть не повідомивши про це британцям, наказав усім французьким військам припинити бойові дії. 22 червня Петен підписав перемир’я з Німеччиною, тобто фактично капітуляцію.
А далі Франція капітулювала ще раз — перед Петеном. 10 липня в місті Віші зібралися Національні збори Франції (утворені об’єднаним засіданням Палати депутатів і Сенату), які проголосили маршала Петена «очільником Французької держави» і наділили його необмеженими диктаторськими повноваженнями. На засіданні були присутні 414 із 544 депутатів та 235 із 302 сенаторів; за це рішення проголосували 357 депутатів (65,6 % від загальної кількості) і 212 сенаторів (70,2 %)373. Французька демократія вчинила самогубство. Так завершилася 70-річна епоха Третьої республіки.
24 жовтня Петен особисто зустрівся з Гітлером і запевнив його в повній підтримці. 30 жовтня в радіозверненні до нації Петен закликав французів співпрацювати (фр. collaborer) з німцями. Відтоді колаборантами називають тих, хто співпрацює з окупантами. Вішістський уряд контролював десь половину території Франції. У листопаді 1942-го німецькі війська окупували і цю територію, після чого вішістський уряд ще існував, але влада його стала суто номінальною. Утім за понад два роки повновладного правління Петен цілком устиг себе проявити.
Ідеологічно режим Віші орієнтувався на традиційно-консервативні цінності, втіленням яких вважався Петен. Офіційна версія подій стверджувала, що з поваленням Третьої республіки у Франції відбулася «Національна революція». Девіз Французької республіки «Свобода. Рівність. Братерство» замінили на «Праця. Сім’я. Вітчизна». Гімном замість «Марсельєзи» стала пісня на честь Петена «Маршале, ми тут!».
Виступаючи по радіо, Петен завжди малював часи Третьої республіки в чорних кольорах, як епоху «декадансу», коли французький народ начебто зазнав морального виродження й занепаду. Тому, стверджував Петен, французам потрібен авторитарний уряд, який відновлюватиме національну єдність і традиційну мораль.
Хоча ця історія вже давня, вона дає важливий урок на майбутнє. Капітуляція перед зовнішнім ворогом і диктатура над своїм народом — це і є справжня формула популізму. І навпаки, для перемоги над ворогом, як і для встановлення справжньої демократії, тобто для свободи країни і для свободи всередині країни, потрібен антипопулізм. Як китайські горобці стали символом людського примітивізму
У 1958 році лідер Комуністичної партії Китаю (КПК) Мао Цзедун оголосив кампанію боротьби з чотирма шкідниками: щурами, які поширюють чуму; комарами, які поширюють малярію; мухами, які поширюють різні інфекційні хвороби; і горобцями, які скльовують зерно374. Кампанія тривала до 1962 року. За окремими підрахунками, було знищено 1 млрд горобців, 1,5 млрд щурів, 100 млн кілограмів мух та 11 млн кілограмів комарів375. Чотирьох шкідників Мао обрав невипадково: у китайській мові слово «чотири» співзвучне слову «смерть», тому це число асоціюється з нещастями. (Після смерті Мао, нагадаємо, викрили «банду чотирьох», яку звинуватили в бажанні захопити владу; число «чотири» знадобилося тоді з тих самих мотивів.) Неважко побачити, що горобці в цьому списку були «четвертими зайвими»: вони не поширювали інфекції, а лише трохи під’їдали врожай зерна. Проте кампанія саме проти горобців була особливо затятою.
Горобець не може протриматися в повітрі більше за певний проміжок часу — щось із 15 хвилин. Китайці мали кричати, бити в каструлі, тазики, барабани, розмахувати палицями й ганчірками, щоб налякати горобців і не давати їм сісти спочити376. Втомлені птахи падали на землю без духу, чого, власне, й добивались ентузіасти дійства. Вони охоче виставляли фотографії з горами мертвих горобців заввишки в кілька метрів. Нищили також гнізда горобців, розбивали яйця, вбивали пташенят. Крім цієї тактики, китайці практикували і простий відстріл птахів у небі377. Ці масові напади виснажили популяцію горобців і призвели до майже повного їх вимирання.
У 1960 році китайські лідери змінили свою думку, дізнавшись від орнітологів, що горобці не менше, ніж зерно, полюбляють комах. Винищення горобців порушило екологічну рівновагу: комахи за відсутності природних хижаків розмножувалися в геометричній прогресії і нищили посіви. Мао припинив кампанію проти горобців і замінив їх у четвірці шкідників на блощиць. Та було вже запізно. У регіонах, де встигли винищити горобців, сарана поїла всі посіви. Це стало однією з причин великого китайського голоду. За деякими оцінками, протягом 1958–1962
