Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер
У нашому з вами розумінні це означає просто запропонувати те, що ви вмієте й любите робити, в обмін на те, чого хтось потребує. «Якщо допоможеш мені з резюме, я посиджу з твоєю дитиною, коли ти підеш на співбесіду». «Якщо ти змайструєш мені книжкові полиці, я навчу тебе грати на гітарі». Я знаю людей, котрі «обмінювали» вміння професійного друку на групові сеанси психотерапії, написання наукових статей – на безкоштовну медичну допомогу, а навички діловодства – на уроки карате. Більшість таких «ділових угод» спонтанні та приблизні за вартістю наданих послуг. Вони радше базуються на почуттях, ніж на підрахунку витраченого часу та коштів. Зрештою, найбільша цінність тієї роботи, яку хтось виконує для вас, полягає в тому, що ви не можете чи не хочете займатися нею самі. І це питання якості, а не кількості.
Принцип чесного обміну – не просто гарний спосіб заощадити гроші. Це найкращий шлях для збереження почуттів – отримати допомогу, не почуваючись винним, і надати її без образ. Зазвичай близьким друзям навіть не потрібні для цього слова. Але якщо у вас є найменші сумніви, обговоріть це! Скажіть: «Я справді ціную те, що ти для мене робиш, і хочу спитати, чим можу віддячити». Імовірно, ваш друг не скористається цією пропозицією зараз, але знатиме, що має таку можливість, – і це найголовніше.
Однак маю вас застерегти. Існує два типи людей, у яких, здається, відсутнє це інстинктивне відчуття балансу між наданням і отриманням допомоги. Я називаю їх «матусями» та «малюками». Ці терміни не мають жодного стосунку до статі чи віку: є чоловіки-матусі та п’ятдесятирічні «малюки». Можливо, ви впізнаєте когось із своїх знайомих у портретах, які я зараз намалюю, або навіть себе.
«Матусі» завзято беруться за розв’язання всіх проблем. Вони самі починають опікуватися справами купи різних людей, а потім скаржаться: «Бачите оцю сотню дармоїдів, які сидять на моїй шиї? А до мене нікому й діла немає». Вони залишаються сам на сам із цим жахливим тягарем, але нікому не спадає на думку подбати про них, бо вони ніколи про це не просять. Вони не вміють цього робити. «Матуся» нізащо не скаже: «Послухай, у мене проблема, можеш допомогти?» Якщо ж ви запитаєте: «Як там у тебе справи?» – такі люди, зціпивши зуби, дадуть класичну для себе відповідь: «Чудово. Прекрасно. У мене все під контролем», – навіть якщо в них усе йде шкереберть. А якщо ви таки запропонуєте їм допомогу, вони образяться й почнуть захищатись, бо у вашій пропозиції вчують лише докір: ніби ви думаєте, що вони самі недостатньо старалися!
На думку «матусь», вони все мають робити самі – і тільки тоді, коли розв’яжуть проблеми інших людей. Не вміючи приймати допомогу, вони так само не здатні відмовити, коли їх просять допомогти. Фактично, вони сприймають будь-яку вашу звичайну скаргу на кшталт «Боже, як же мені довести до пуття ті кляті форми податкової декларації» як поклик обов’язку. Ви незчуєтесь, як вони вже кинуться вирішувати ваші проблеми. Це було б дуже зручно, якби і самим «матусям», і їхній «пастві» не доводилося платити таку високу ціну.
«Матусі» невпинно допомагають, тому що вірять, ніби це єдиний шлях дати й отримати любов. (Невипадково ж, що так багато жінок є «матусями», а більшість «матусь» – це жінки.) Однак перше й найгірше, що може трапитись у такій ситуації, – те, що в усій цій метушні навколо інших «матусі» гублять свої таланти та мрії. А по-друге, це навряд чи можна назвати справжньою любов’ю. Свідомо чи ні, «матусі» ставляться до своїх «усиновлених діток» з образою, а іноді навіть зневажають їх. Це не дружба. Тут явно бракує одного необхідного елемента – поваги.
«Малюки» – протилежність «матусь». Це люди, яким ніби взагалі не знайоме відчуття міри, коли вони про щось просять. Їхня типова фраза: «У мене проблема. Що ти думаєш із цим робити?» «Малюків» зазвичай виховують, наче готують дорогих пуделів для виставки. Десь на задньому плані маячать батьки, які хочуть довести всьому світові свою вправність і тому дбають про свою крихітку так, що дитина зроду нічого не робить самостійно й кроку без них ступити не може. «Малюки» вважають, що для того, аби любити й отримувати любов, треба лише бути милим і безпорадним. Вони знають, як причарувати будь-яку людину й умовити її зробити щось для себе. Звичайно, насамперед на цей гачок потрапляють «матусі».
Ці два типи особистостей – природна здобич одне одного. Вони обидва шахраї. «Малюки» дурять «матусь», і навпаки. Проте ті й ті зазнають невдачі. «Матусі» в глибині душі є покинутими колись «малюками» – сиротами, які не можуть розслабитись і зрозуміти, що життя не має бути таким самотнім і тяжким. «Малюки» – це сердиті, невдоволені дорослі, котрих надурили, позбавивши можливості почуватися здатними на щось і потрібними. Ні «матусі», ні «малюки» не вміють керувати власними ресурсами, щоб досягти своїх цілей, адже перші продовжують нести свій хрест, а другі рано чи пізно почнуть горлати про допомогу зі свого дитячого манежу.
Ви маєте остерігатися «матусь» і «малюків» під час толоки. Якщо ви зустріли когось із них (або самі ними виявились), то повинні стежити, щоб «матуся» не кинулася допомагати всім у досягненні їхніх цілей, а «малюк» не перетворив усю кімнату на армію власної прислуги. Існує один маленький корисний інструмент, який можна використати в обох цих випадках.
Якщо чарівним словом мозкового штурму було «як?», для толоки це звичайне «ні». Наступне правило техніки безпеки навчить вас відмовляти.
Правило № 2: Право сказати «ні»
Кожна людина під час толоки має дане Богом право сказати «ні», коли вам пропонують допомогу, якої ви не хочете або яка є надмірною, а також відмовитись, коли вас просять про щось таке, чого ви справді не можете виконати.
Наприклад, ви шукаєте юриста, але замість того щоб просто назвати вам ім’я та дати телефонний номер, ваша подруга починає довго й нудно розповідати про те, чому її адвокат Джейн Джонс найкраща, і стає все більш очевидним, що ви образите подругу особисто,
