Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

24,1758 года в Кавраи Казалось, будто различнїи охотьі житія человѣческаго по разним мѣстам разсмотрюю. В одном мѣсгу был, гдѣ полаты царскіи, уборы, танцы134, Музіканты, гдѣ любягцїесь то поспѣвували, то в зеркала смотрѣлы, вбѣжавши с зала в комнату, и снявши маску, при богатих постелях и прочая. Откуду сила мене повела к простому народу, гдѣ такіе ж дѣла, но отличним убором и церемонїею творимїя, увидѣл: ибо ОНЫ ішли улицею с пляшкамы в руках, шумя, веселясь, валяясь, как обикновеннсо в простой чернѣ бьіваєт; также и амурній дѣла сродним себѣ образом, как то, в ряд один поставивши женск, а в другой мужеск пол, хто хорош, хто на кого похож, и кому достоин быть мужем или женою, с сладостїю сотправляли2. аггсюду вшел в ПОСТОЯЛЫ домы, гдѣ лошадѣ, хомутьі, сѣна, расплаты, споры и проч[ая] слишал. На осгаток сила ввела в храм собширнїй очень и красній, каков у богатих мѣгцан бьіваєт прихожан, гдѣ будто в День Зеленій святагсо духа3 сотправлял я с дїяконом литургію и помню точнсо ая, что говорил: "яксо свят еси"4, аж до "во вѣкы вѣков", и по обоих хорах пѣто "святій Боже", пространнсо. Сам же я с дїяк[оном] пред престолом до землѣ кланяясь, чювсгвовал внутр сладость, которой изобразить не могу5. Однак и там человѣческимы порокамы поскверненнсо. Сребролюбїе с карнавкою бродит и, самого Іерея не миная, почтй виривает складкы. сот мясних обѣдов, которіе в союзних почтй храму комнатах торжествовались, и в которїе с олтаря многіе дверы были, к самой святой трапезѣ дух шибался во время лѵтургіи. Там я престрашное дѣло слѣдуюгцее видѣл. Нѣкоторим птичих и звѣриних не доставало мяс к яствію, то оны одѣтого в черну свиту до колѣн человѣка с голимы голенами и в убогих сандаліях, будуча уже убп гоі сі), в руках держа при согнѣ, колѣна и литкы жарили и, с исгекаюгцим жиром мясо отрѣзуя, то огризая, жрали6. Коего смарду и скверною свирѣпсгва я не терпя, с ужасом отврагцая сочы, отошол. И сїе дѣлали, будто служителы нѣкоторіи. Сей дивній сон не менше мене устрашил, как усладил. А пробудившись, не преминул с сладос[тїю] в самой вегци пропѣть: "Святій Боже..."7.

"батьком" постає тут сам диявол. Як стародавній вуж у раю "кружав около Євьі, дабы ю зрадил, так танечницы, наслѣдуючи діавола, єдни коло других кружают, душы же свой заражают" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 124]. У всякому разі, на малярських картинах Страшного Суду (сковородинська візія так само має "апокаліп-тичну" тональність [Chopyk Dan В. G. S. Skovoroda - the Fable Writer. His Life and Times // Skovoroda G. S. Fables and Aphorisms / Translation, biography and analysis by D. B. Chopyk. -New York; Bern; Frankfurt am Main; Paris, 1990. - P. 39]) "плясуны" звиваються в безугавному конвульсійному "танці", бувши підвішені "за пуп" [див.: СумцовН. К истории украинской иконописи // Сборник Харьковского историко-филологического обгце-ства. - Харьков, 1905. - Т. 16. - С. 134].

2 Змальована Сковородою картина "гойного веселя" юрби - це стихія чуттєвої втіхи, чи, як казав Петро Могила, розмаїття "гордынв діаволскія, єже єст плясанія, неистовая козлогласованія, пѣсни скверныя, растлѣнныя и смѣхотворныя бесВды, из них же піянства и блудодВянія совершаются, и вся пустошная позорища, яже от богомыслія ум ко всВм дВлом злым и богопротивным отвращают и єже зрѣти Господа пред собою выну заграждают" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 157-158; пор.: Транкеіліон-Стаероеецький К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. -Арк. 148; ТупталоД. Поученіє в недВлю двадесят вторую по Святом Дусв// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Ч. 2. - Москва, 1842. - С. 584-594; Кониський Г. Слово в недВлю двадесят третію// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 22-23].

3 День Святого Духа - перший понеділок після Тройці (П'ятдесятниці), який розпочинає тиждень пам'яті всіх святих. Цього дня православний храм прикрашають клечанням і квітами. Пор., наприклад, вірші Симеона Полоцького: "Во праздник сошествія Духа Пресвятаго, / На апостолы Христом-Богом посланнаго, / Воспріяхом обычай вѣтвми и травою / Украшати и церковь, и дом зеленою" [Полоцкий С. Вирши. - Минск, 1990. -С. 361].

4 Слова ієрея: "Яко свят єсй, Боже наш, и Тебв славу воссьілаєм, Отцу и Сыну и Святому Духу, нынв и присно".

5 Церковна служба снилася й іншим старим українським письменникам. Наприклад, Йоасаф Горленко згадував таке: "ВидВлось, мало уснувши мнв в день, быть в сослуженіи панахиды нВкоторой с преосвященным Рафаилом [Заборовським] в церквѣ святьія Софіи Кіевской, и тамо по обычаю кадил я церковь предходящему неякомусь мнв діакону, котораго я и знаю, и не знаю, а по большей части не знаю; и когда вошли в святый олтарь, то он, ходя предо мною, потерял свѣчу, с которою ходил; то я его бранил, сказуя: какой ты дурак! свѣчу с рук потерял; а потом же свѣча там же обрѣлась близ жертвенника в олтари, и, кадя, я сказал: свѣча здВсь, а ты ищещь свѣчи!" [Горленко Й. Путешествіе в свѣтВ сем грѣшника Іоасафа, иіумена Мгарскаго// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и издан-ные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. - Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. -

С. 174].

6 Мабуть, створюючи цей образ, фантазія письменника, примхливо засоціювала літературні образки бісівських спокус (пор., наприклад: "Отец Євлогій за аввою Даніилом во Александрію для потребы пришедши, видВли многих иноков, нВких от врагов заушаємьі, другій же нагими женами обьємлемьі и к ушима шепчуще им. Овій же от отрочищ мужеска полу нагим играющим с нима и смрадом человѣческим помазоваху их. Овым же мяса и вино обьюхати приношаху. Другіє же зрѣх имуща ножи и рѣжущѣ мяса человѣческа и дающа мнихом оным ясти. И от сего увѣдахом, яко кождый инок своєю страстію бодим єсть, сицевы бѣсы примагают рати єму и глаголаше: єлико страсти суть в души, толико и бѣсов" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 166 (зв.)-167]) із гадками про можливість дивовижної "плотяної" метаморфози святих дарів (пор.: "Аще по освященій хлѣба и вина покажется чудо, сієст вид хлѣба в видВ плоти или отрочати, вино же в видВ крве и аще в кратцѣ не