Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
Дослідник мозку Іґлмен пояснює у своїй книзі, що мозок включає ряд підгруп, процедур та мереж, які постійно борються за перевагу. У пацієнтів з анозогнозією одна частина мозку намагається переконати іншу, що пошкоджена частина тіла не працює, тоді як інша так само впевнена, що вона працює. Ми всі маємо безліч таких суперечливих імпульсів і моделей, які борються за перевагу, і здебільшого наш мозок встигає підібрати достатньо розумний мікс пояснень і явити їх нам як цілісну історію. Лише тоді, коли відбувається збій, ми починаємо усвідомлювати, як багато складних процесів залучено, щоб ми отримали цілісну картинку. Знаючи, наскільки складний процес відтворення в нашій свідомості об’єктивної реальності, не дивно, що отримати уявлення про більш суб’єктивні речі, зокрема про мотивації, бажання та уподобання, особливо наші власні, ще важче.
Істинна сутність
Марк Сенфорд був чудовим парубком. Принаймні так його описували друзі та співробітники: людина з твердим характером, яка побудувала своє життя на основі справжніх цінностей. Він облишив перспективну кар’єру, щоб повернутися до рідного штату Південна Кароліна та зайнятися політикою. Став на захист інтересів простих людей і замість того, щоб витрачати гроші платників податків на оплату витрат з утримання квартири, він спав на матраці у своєму офісі у Вашингтоні. Незабаром виборці винагородили його за таке консервативне ставлення та стриманий спосіб життя, і він з дружиною та чотирма дітьми зміг переїхати до резиденції губернатора штату. Шість років з 2003-го він зразково служив людям. А потім зник.
Цілий тиждень червня 2009 року всіх хвилювало, куди подівся Марк Сенфорд. Персоналу, друзям та родині він повідомив лише, що «на тиждень відправиться в похід у Аппалачі», що звучить досить дивно, коли ти губернатор штату з п’ятьма мільйонами жителів і чотири дні поспіль не відповідаєш на дзвінки. 29 червня губернатора побачив один журналіст, який прибув до штату на літаку з Аргентини. Через кілька годин губернатор дав прес-конференцію, на якій зізнався, що зраджував дружині і провів останній тиждень зі своєю коханкою та «спорідненою душею» в Буенос-Айресі.
Судячи з масштабів висвітлення новини у ЗМІ, людям дуже подобається заглиблюватися в особисте життя можновладців, яких спіймали на гарячому. Особливу цікавість викликають історії про тих, які раніше розповідали щось про моральність. Консервативний політик Ларрі Крейґ голосно засуджував любовні інтриги Білла Клінтона і виступив проти одностатевих шлюбів, тому засоби масової інформації та його політичні опоненти отримали неабияку насолоду, коли цього зразкового сім’янина зловили в громадському туалеті за тим, як він домовлявся про сексуальні послуги з незнайомцем. Ведучий ток-шоу Раш Лімбо, відомий нападами на низький моральний дух і рівень самоконтролю наркозалежних, як виявилося, сам підробляв рецепти від лікаря, щоб роздобути таблетки, від яких у нього розвинулася залежність. Це відкриття тижнями не полишало засоби масової інформації.
У своїй книзі «Невластиві аспекти характеру» (Out of Character) психологи Девід Дестено та П’єркарло Вальдесоло описують, як історії Сенфорда та інших привертають нашу увагу: ми судимо про людей за їх характером. Слово «характер» історично було терміном на позначення символів, відбитих на старих монетах, щоб можна було розрізняти їх номінальну вартість. Так само ми й оцінюємо людей, намагаючись за сигналами розпізнати їхню істинну сутність. Прочитати поведінку Марка Сенфорда за підходом Фройда неважко: можна припустити, що весь його консерватизм і приземленість виникли внаслідок приглушення емоцій, а його справжні почуття заховані під поверхнею. Також легко помітити, що політики, які завоювали владу та довіру виборців завдяки своїй доброті, часто розчаровують людей, коли пізніше показують свою істинну сутність. Та чи правильний спосіб судити людей обрали виборці? На думку Дестено та Вальдесоло, хибно формувати враження про людину, опираючись на її характер. Людей важко поділити на добрих та поганих. Світ набагато складніший.
Традиційний спосіб формування нашого уявлення про людину схожий на той кадр із коміксів, де у героя на одному плечі сидить ангел, а на іншому – диявол, і кожен шепоче щось на вухо. У цьому випадку, щоб прислухатися до когось одного – потрібно закрити протилежне вухо. Вальдесоло та Дестено дещо коригують таке уявлення і кажуть, що замість ангела та диявола було б доцільніше уявити двох комах – мураху та коника-стрибунця. За старою байкою, коник-стрибунець був скрипалем та жив у своє задоволення, розважався та насолоджувався життям, тоді як мураха працювала, старалася і збирала їжу на зиму. Так само ми, люди, маємо дві системи, які борються за контроль: ту, яка мислить короткостроково, і ту, яка думає довгостроково. Іноді мураха має рацію, інколи – коник-стрибунець. Коли ми робимо щось спонтанне, наприклад, кидаємось у воду, щоб врятувати життя, сваримося з персоналом готелю чи напиваємося до чортиків у вівторок, ми танцюємо під скрипку коника-стрибунця. А коли ми діємо розважливо, наприклад, створимо план пенсійних накопичень, мураха у нас бере гору. Усі наші рішення ґрунтуються на тому, що найкраще працює на даний момент. Але оскільки момент завжди характеризується обставинами та випадковими збігами, які змінюють баланс сил між мурахою та коником-стрибунцем, то результат може бути різним. І тому ми не можемо стверджувати, що наша особистість не змінюється так само.
Ця гіпотеза, скоріш за все, настільки ж давня, як і буддизм, але останніми роками внаслідок психологічних експериментів, що досліджували мінливість особистості, дійшли певних цікавих висновків. Наприклад, Ден Аріелі, дослідник людської ірраціональності, згаданий в одному з попередніх розділів, проводив експеримент, в якому учасникам видали ноутбуки і, попросивши заповнити опитувальник, відправили додому. Деякі з учасників експерименту, відповідаючи на запитання опитувальника, повинні були розглядати еротичні фото та мастурбувати. Згідно з описом, машини були належним чином захищені пластиковою плівкою. Недивно, що сексуально збуджені учасники приймали гірші фінансові рішення. Природно було б перенести це відкриття на стару традицію продавати хоч що б то
