Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
Але якщо світом рухають люди, які вдаються до самообману, то де нам шукати реалістів? На думку психолога Шеллі Тейлор, ми знайдемо їх серед тих, хто страждає на клінічну депресію, які «вважають, що мають більш правильні уявлення про себе, світ і майбутнє, ніж інші». В останні роки увага психологів була зміщена з помилкових уявлень тих, хто страждає на депресію, до так званого депресивного реалізму. Тобто проблема депресії не обов’язково криється в хибних уявленнях про світ, вона може полягати, навпаки, в недостатній хибності цих уявлень. Соціальний психолог Рой Баумайстер висловився про це так, начебто існує «оптимальний рівень ілюзії», тобто необхідна доля необґрунтованого оптимізму для зустрічі зі світом і нами самими.
Виробники мила «Dove» зазнали небувалого успіху навесні 2013 року, коли їхній проморолик вірусно поширився інтернетом. На відео жінки беруть участь у «експерименті», де поліцейський художник малює їхні портрети на основі їхніх власних описів себе, а потім ті ж обличчя на основі описів незнайомців. Портрети, зроблені з власних слів жінок, виявилися менш привабливими, ніж ті, що були створені на основі описів незнайомих людей. Мораль полягала в тому, що жінки ставляться до себе невиправдано критично. У відео деякі жінки плачуть, ймовірно, вони зворушені тим, наскільки красивими їх бачать інші, про що вони й не знали. Відео переглянули 29,4 мільйона разів і за перших десять днів кампанії ним поділилося 660 000 користувачів Facebook. Успіх ролику, ймовірно, означає, що ми позитивно реагуємо на повідомлення про те, що надто строгі в ставленні до себе, і що насправді красивіші, ніж думаємо.
Але, як виявляється, відео «Dove» повністю суперечить дослідженням вчених у цій галузі, які говорять про те, що більшість із нас сприймають себе кращими, ніж є насправді, не лише щодо вмінь та роботи, але й зовнішності. Експеримент, проведений Ніколасом Еплі та Ерін Вітчерч у 2008 році, показує ледь не протилежність «експерименту» «Dove». Дослідники сфотографували учасників дослідження та опрацювали їхні фото у цифровому редакторі, створивши більш та менш привабливі копії облич. Вони попередили учасників, що їм покажуть добірку фото, серед яких і недоторкані зображення, і серія модифікованих, завдання учасників – вибрати оригінали. Як правило, учасники обирали більш вдалі версії зображень, навіть попри те, що у вибірці були й реальні фото. Коли їх просили вибрати оригінали фотографій інших учасників, зроблених за три тижні до цього, більшість впоралася з цим завданням набагато успішніше. Висновок усіх згаданих вище експериментів спільний: у нас складається набагато більш реалістичне уявлення про незнайомих людей, ніж про обличчя, яке ми бачимо у дзеркалі щодня.
Внутрішня сила
Велика кількість книг з полиці літератури для саморозвитку, наприклад, «Сила позитивного мислення» (The Power of Positive Thinking, 1952) та «Секрет» (The Secret, 2006), схоже, наблизили принцип оптимізму до певної релігії. Мовляв, усе вирішується, достатньо лиш повірити, що у вас вийде. Ви можете стати саме тим, ким мрієте бути. Особистість мінлива і здатна постійно змінюватися. Водночас інший напрям твердить, що важливо «віднайти своє істинне “я”». Ці дві стратегії можуть здатися суперечливими, але часто поєднуються в логіці літератури зі саморозвитку. Деякі книжки, як-от: «Будь собою, усі інші ролі вже зайняті» (Be Yourself, Everyone Else is Already Taken: Transform Your Life with the Power of Authenticity) Майка Роббінса посилаються на те, що ми можемо змінитися і стати більш справжніми одночасно: як тільки ми вирвемося з усіх рамок суспільства довкола і, навпаки, прислухаємося до власного внутрішнього голосу, то зможемо розкрити свій внутрішній потенціал.
Література із самопізнання та саморозвитку послуговується водночас соціологічними та психологічними принципами. Тут у пригоді стають і теорія Фройда про захисні механізми психіки, і бачення Рісмана про індивідуальність, і думки Ґофмана про управління ролями. Але оскільки ці книги вчать працювати над своїм «я», а не переймати чужі ролі, вони далеко зайшли у своїй вірі про те, що істинне «я» насправді існує і його можна віднайти. Майк Роббінс визнає, що справжність охарактеризувати важко, однак, згідно з одним із багатьох описів у його книзі, мова йде про те, щоб «бути собою, завжди і всюди, розуміти, пізнавати, визнавати, цінувати та виражати все, ким ти є: і світлі, і темні сторони». І хоча, на перший погляд, завдання може здаватись нелегким, справжнє ми обов’язково відчуємо, адже «те, що є справжнім для нас, і є правдою, тож коли ми пізнаємо це в собі, не повинні її захищати, а лише прийняти і жити з нею». Можливо, для саморозвитку це допомагає, але для тих, хто шукає реальні аналітичні інструменти, такі поради не корисніші за пластилін.
Інші моделі саморозвитку менше стосуються загадкової сили, що виходить зсередини, а радше дають практичні поради щодо зовнішнього представлення. Якщо хочеш піднятися на наступний рівень, треба наслідувати манери вищого класу, якщо вірити Джону Моллою, автору «Одягатися для успіху» (Dress for Success), що стала біблією стилю для представників 1980-х. Пряма постава є запорукою успіху, пише він у продовженні «Жити для успіху» (Live for Success), де рекомендує наслідувати рухи та жести вищого класу і, подібно до Таміко Забліт, наголошує на самоконтролі. Не розмахуйте руками широко, як робітник, а тримайте їх близько до тіла. Виконуйте вивірені рухи, тримайте рот закритим, але не змикайте щелепи. Аналітик та історик Пол Фассел, схоже, погоджується, бо у своєму розважальному дослідженні «Клас» (1983) стверджує, що статус особи можна виміряти лінійкою. Так званий відступ робітничого класу (який не слід плутати з відступом сантехніка) – проміжок між шиєю та коміром, коли всі одягають костюм – виникає і через відсутність звички носити піджаки, і через невміння правильно підбирати костюми. У вищого класу, навпаки, комір, шия та плечі мають такий вигляд, ніби є одним цілим.
Але часи змінилися і зовнішній вигляд вже давно не є мірилом успіху. Сьогодні недостатньо наслідувати манери чи вигляд вищого класу, головне – ваша цікава і щира особистість. У своїй впливовій праці «Культура нарцисизму» (The Culture of Narsissism) Крістофер Лаш стверджує, що бачить перехід від прагнення бути відомим своїми досягненнями до бажання стати знаменитим просто «будучи собою». Довідники зі саморозвитку, на кшталт «Непорушних законів впевненості в собі» (The Unbreakable Laws of Self Confidence) Браяна Трейсі, як правило, стверджують, що при правильному підході здоров’я, багатство та щастя ставатимуться у вашому житті за замовчуванням. Заручившись достатньою впевненістю у собі, ви «самі визначите умови, за якими хочете жити, і проживатимете кожен день так, як хочете цього самі,
