Навіщо Україні НАТО - Олександр Палей
Відповідно до ядерної доктрини Альянсу, ухваленої на самміті НАТО в Римі в листопаді 1991 року в межах тодішньої Стратегії Альянсу, ядерні сили НАТО (фактично — американські сили, передані в управління Альянсу) в Європі було скорочено з 6000 боєголовок до близько 150—200 боєголовок. Ці сили розташовано в сімох країнах НАТО — Бельгії, Великій Британії, Греції, Італії, Нідерландах, Німеччині та Туреччині. Деякі з цих ядерних озброєнь є доступними для авіації США, деякі — для авіації шістьох без'ядерних країн, але лише у випадку війни. У мирний час ці озброєння перебувають під американським контролем.
З 1991 року члени Альянсу здійснили низку кроків, які відповідали зміні ситуації в галузі безпеки після «холодної війни». До них належать: значне кількісне скорочення тактичних ядерних сил, а саме: ліквідація ядерної артилерії та ядерних ракет короткого радіусу дії наземного базування; значне пом'якшення режиму бойової готовності ядерних сил; припинення ядерних планів на випадок надзвичайних ситуацій за мирного часу. Однак НАТО заявляє про намір утримувати «на мінімальному рівні, що відповідає існуючому рівню безпеки», адекватні тактичні ядерні сили в Європі, які «забезпечуватимуть необхідний зв'язок зі стратегічними ядерними силами, посилюючи трансатлантичну ланку»[4]. У найближчі 10—15 років вони складатимуться з літаків, спроможних нести ядерні заряди, та невеликої кількості британських боєголовок «Трайдент». Однак тактичні ядерні озброєння за звичайних обставин не будуть розміщені на кораблях та ударних підводних човнах.
Блок НАТО має ядерні сили у розпорядженні трьох країн-членів — США, Великої Британії і Франції.
Держдепартамент США опублікував довідку про баланс стратегічних ядерних озброєнь між США і Росією. Згідно з цими даними станом на 1 січня 2006 року Росія володіла 4399 стратегічними ядерними боєголовками, США — 5966. США володіють 500 пусковими установками балістичних ракет наземного базування Minutemen-З (всього 1,2 тис. ракет) і 50 пусковими установками ракет Peacekeeper (всього 500 ракет). Підводні ракетоносці мають 432 пускові шахти для ракет Trident-1 і Trident-2 (всього 3168 боєголовок). У США розгорнуті 243 стратегічних бомбардувальники (81 літак В-1,20 — В-2 і 142 — В-52), що мають на озброєнні 1098 боєголовок. Росія має 663 пускових установок балістичних ракет наземного базування (СС-18, СС-19, СС-25, РС-12М), що оснащені 2183 боєголовками. Російські підводні човни мають 292 пускові шахти і 1592 боєголовки. Росія також тримає на своєму озброєнні 78 стратегічних бомбардувальників (14 літаків Ту-160 і 64 — Ту-95), що здатні нести 624 боєголовки. У Франції експерти станом на 2006 рік нарахували 384 стратегічні ядерні боєголовки і 64 засоби їх доставки (балістичні ракети морського базування); у Великої Британії — 185 стратегічних ядерних боєголовок і 48 засобів їх доставки (балістичні ракети морського базування), у Китаю — 20 стратегічних ядерних боєзарядів і 20 засобів їх доставки (міжконтинентальні балістичні ракети).
Отже, у військовому сенсі трансатлантичний союз НАТО є найбільш потужною організацією світу. Крім того, низка країн мають тактичні ядерні арсенали, а Росія і США — ще й запаси стратегічних ядерних арсеналів, які можна знову встановити у випадку зміни політичної ситуації. Кількість боєголовок тактичної ядерної зброї і «стратегічних запасів» оцінюється американськими експертами станом на 2006 р. на наступному рівні: США — 3300, Росія — 4000, Франція — 80, Велика Британія — 0, Китай — 390, Ізраїль — 200, Індія — 60, Пакистан — 30, Північна Корея — 2. Водночас, за деякими оцінками, кількість російських тактичних боєголовок сягає 15 тисяч одиниць, а американських — 7 тисяч.
У травні 2004 року вступив у дію Договір між США і Росією про скорочення стратегічних наступальних потенціалів. Відповідно до цього договору, до кінця 2012 року Росія і США зобов'язалися скоротити свої стратегічні ядерні сили до 1700—2200 одиниць. Водночас, згідно з цим договором, США зберегли за собою право «складувати» ядерні боєголовки, а не знищувати їх, з тим, щоб можна було відновити потенціал у випадку настання «непередбачених обставин». Для Росії цей договір вигідний тим, що без великих інвестицій ядерний потенціал Росії сам собою зменшиться нижче запланованого Договором рівня внаслідок природного старіння боєзарядів і засобів їх доставки.
США, Росія, Велика Британія і Франція поступово скорочують свої ядерні арсенали, однак жодна із сторін не відмовилася від нього і не збирається цього робити у видимому майбутньому.
ΗΑΤΟ і після завершення «холодної війни» продовжує розглядати ядерну складову НАТО як базис гарантій безпеки, які надає Альянс. Відповідно до Стратегічної концепції НАТО від 1999 року, ядерна зброя демонструє, що «будь-яка агресія не є раціональним способом дій. Головна гарантія безпеки союзників надається стратегічними ядерними силами Альянсу, особливо американськими; незалежні ядерні сили Великої Британії та Франції, які самостійно відіграють роль стримуючого фактора, сприяють зміцненню загальної безпеки членів організації». За словами колишнього Генерального секретаря НАТО Дж. Робертсона, «скільки існуватиме ядерна зброя у світі, стільки буде місце для ядерної позиції НАТО».
Потенційними загрозами для Європи в ядерній сфері нині найчастіше називаються ядерний тероризм, а також значні арсенали російської стратегічної і тактичної ядерної зброї. Арсенали російської тактичної ядерної зброї розташовані переважно у Західній частині Росії. Росія відмовляється вести переговори з приводу обмеження цих озброєнь до тих пір, доки НАТО не виведе свої ядерні сили з Європи та доки Росія не отримає прямих гарантій нерозміщення ядерної зброї на території нових членів НАТО. Досі НАТО
