Навіщо Україні НАТО - Олександр Палей

Таким чином, членство в НАТО не обмежує національного суверенітету. Це вигідно виокремлює НАТО з-поміж інших міжнародних організацій, зокрема Європейського союзу, де є можливість ухвалювати рішення переважною більшістю голосів держав-членів ЄС, нехтуючи запереченнями одразу кількох держав-членів. Завдяки цьому не можна порівнювати НАТО з колишньою Організацію Варшавського договору та нинішній ЄЕП, де монопольно домінує Москва, здатна нав'язувати свої рішення іншим державам-членам.

Досі НАТО лише розширювалася і ніколи не зменшувалася в кількості членів.

Єдність НАТО було поставлено під сумнів єдиний раз в історії — під час президентства у Франції генерала Шарля де Голля. Де Голль протестував проти надмірного, на його думку, впливу в НАТО США і Великої Британії. Як результат, 1966 року Франція вийшла з військової структури НАТО, однак залишилася в межах політичної структури. Під час основних подій «холодної війни» Франція послідовно брала сторону НАТО. 1993 року країна почала повернення до участі в спільному військовому командуванні. По суті, демарш Франції був спробою відновити амбітне становище Франції після невдач Другої світової війни, а також намаганням зменшити радянську ядерну загрозу для Франції в умовах, коли від військ СРСР Францію відокремлювала Західна Німеччина і країни Бенілюксу.

Рівень участі членів в оборонних структурах НАТО є індивідуальним для кожної країни і може перебувати під впливом національних законодавств. Так, національне законодавство Норвегії та Данії забороняє розміщення на територіях цих держав ядерної зброї або іноземних військ у мирний час[1].

Північноатлантична рада в технічній роботі спирається на Міжнародний секретаріат, який працює під керівництвом Генерального секретаря НАТО. При НАТО діють делегації кожної країни.

Генеральний секретар НАТО обирається державами-членами шляхом консенсусу з числа громадян європейських членів НАТО. Генсек НАТО виступає насамперед як головуючий на засіданнях Північноатлантичної Ради та інших ключових комітетів і рад НАТО, а також як керівник Міжнародного секретаріату, який забезпечує роботу представників держав-членів при органах НАТО. Також Генеральний секретар є головним речником НАТО. Однак він обмежений позицією держав-членів і не може одноосібно приймати рішення щодо політики Альянсу.

У складі НАТО діють комітети, підпорядковані Північноатлантичній раді, відповідальні за здійснення політичних консультацій, воєнного планування та військових операцій, співробітництва в галузі озброєнь, які надають рекомендації Північноатлантичній раді або Комітету оборонного планування НАТО.

Цей Комітет займається насамперед питаннями планування колективної оборони, інтегрованої військової структури НАТО, економічними питаннями стосовно оборонного бюджету та конверсії. Діяльність Комітету оборонного планування забезпечує низка підпорядкованих йому комітетів з окремими галузями відповідальності, в яких працюють представники всіх держав-членів (Політичний комітет, Комітет оборонного аналізу, Комітет з питань інфраструктури, Економічний комітет тощо).

Міністри оборони держав-членів, які беруть участь у діяльності Комітету оборонного планування, регулярно зустрічаються в Групі ядерного планування, де обговорюють питання, пов'язані з ядерною зброєю. Діяльність Групи ядерного планування забезпечує штабна група, до якої входять члени національних делегацій країн, що беруть участь у роботі Групи ядерного планування. Франція, яка не входить до інтегрованої військової структури НАТО, не бере участі в роботі Комітету оборонного планування та Групи ядерного планування.

Загальне керівництво військовою структурою НАТО здійснює Військовий комітет, який є вищим військовим органом Альянсу і підпорядковується Північноатлантичній раді. Військовий комітет керує двома Стратегічними командуваннями НАТО. Верховне об'єднане командування в Європі і Верховне об'єднане командування в Атлантиці з 2003 року було перейменовано на, відповідно, Об'єднане командування операцій (Allied Command Operations), відповідальне за проведення операцій НАТО, і Об'єднане Командування трансформації (Allied Command Transformation (ACT), відповідальне за процеси трансформації і навчання.

Командир Об'єднаного командування операцій зберіг звання Верховного головнокомандуючого об'єднаними силами в Європі (SACEUR). Він одночасно обіймає посаду Командувача збройних сил США в Європі. Його місце розташування — поблизу бельгійського міста Монс, у Верховній штаб-квартирі об'єднаних сил у Європі (Supreme Headquarters Allied Powers Europe (SHAPE). Головнокомандуючому об'єднаними силами в Європі підпорядковуються збройні сили, виділені державами-членами в розпорядження НАТО. Об'єднане командування трансформацій базується в штаб-квартирі колишнього Об'єднаного командування в Атлантиці, у місті Норфолку, в штаті Віргінія Сполучених Штатів Америки, і відповідає за трансформацію оборонних сил та ресурсів Альянсу.

НАТО має у своєму розпорядженні як національні збройні сили своїх членів, так і інтегровані збройні сили під прямим управлінням НАТО.

Держави НАТО визначають, які саме підрозділи національних збройних сил і за яких умов мають бути передані в розпорядження НАТО. Однак, ці формування постійно знаходяться під національним контролем аж до прийняття спеціального рішення.

Під прямим контролем НАТО перебуває порівняно дуже небагато військ, в основному це штаби (їх на сьогодні в Європі 8), а також радари. Крім того, під прямим контролем НАТО перебуває угруповання літаків «Авакс» (AWACS — Airborne Warning and Control System — система повітряного контролю і попередження) (17 літаків станом на 2006 рік), які забезпечують радарне стеження на всіх висотах. Основна база цих літаків знаходиться в Німеччині.

Також у Чехії розташовано новий, створений 2003 року батальйон НАТО захисту проти хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї.