Навіщо Україні НАТО - Олександр Палей

Де закінчується Європа? На кого і коли нападав НАТО? Чому з двадцяти найменш корумпованих країн 10 є членами НАТО, а шість з восьми держав «Великої вісімки» теж входять до Альянсу? Чому всі країни Східної Європи вступають до цього блоку і ніхто звідти не виходить? Що допомагає Україні зберігати територіальну цілісність?

На ці та інші питання про Україну та її державну безпеку дає вичерпну відповідь дана книга.

Громадяни України мають знати справжню свою вигоду і можливі проблеми, що виникнуть внаслідок вступу чи не вступу до НАТО. Досі бракує розуміння суті українських інтересів у відносинах з іншими державами. Дана книга починає фахову дискусію щодо цього питання. Українцям після століть витравлювання державницьких інстинктів час згадати, що таке — розуміти свої інтереси та вміти їх відстояти.

Сьогодні поряд з Україною існує кілька держав та їхніх об'єднань, більш потужних за Україну. Це Росія, європейські члени НАТО та Туреччина. Ці держави мають інтереси, відмінні від національних інтересів України. Економічні, політичні та військові проблеми Української держави поки не дозволяють Україні стати самостійним центром сили і в односторонньому порядку формулювати порядок денний для регіону. Ситуація ще більше ускладнюється зниженням впливу міжнародного права на міжнародну політику.

Водночас інтересам України відповідає, щоб держава виступала як активний суб'єкт, а не об'єкт впливів зовнішніх сил, знайшла місце в новій геополітичній ситуації, яке б надійно гарантувало національну безпеку, стабільність та прогресивний розвиток України. Міжнародні позиції, до яких має прагнули Україна, повинні відповідати потенціалові держави та природній для України ролі лідера в регіоні Центрально-Східної Європи.

НАТО (англійською — North Atlantic Treaty Organisation, або Організація Північноатлантичного договору) — це військово-політичний союз, створений для захисту країн євроатлантичного регіону (тобто Європи і Північної Америки), насамперед від зовнішніх загроз. Метою НАТО є колективний захист його країн-членів.

НАТО утворилася в результаті укладення Північноатлантичного договору, який було підписано урядами 12 країн Північної Америки та Західної Європи у Вашингтоні 4 квітня 1949 року.

Заснували НАТО наступні держави — Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Франція. Держави взяли на себе зобов'язання щодо забезпечення спільної оборони. Ще 13 європейських країн та Туреччина приєдналися до Альянсу в період між 1952 та 2004 роками в якості повністю рівноправних членів.

Сьогодні в країнах НАТО живе 850 мільйонів людей. 6 із 8 членів «великої вісімки» є членами НАТО (США, Німеччина, Канада, Франція, Велика Британія, Італія). В НАТО об'єднані найбагатші, найдемократичніші і, одночасно, найменш корумповані країни світу. Згідно з результатами дослідження «Transparency International» з 20 найменш корумпованих держав 10 є членами НАТО. З 10 найбільш конкурентноздатних економік за 2000—2005 роки, згідно з даними «World Economic Forum», 4 належать членам НАТО. З 10 найбільших економік світу 6 країн є членами НАТО.

НАТО є міжурядовою, а не наддержавною організацією. Рішення НАТО ухвалюються виключно на основі консенсусу. Жодній державі НАТО не може бути нав'язано рішення, що суперечить її волі. Спрощений приклад: коли народи Угорщини і Чехословаччини у 1956 і 1968 рр. захотіли жити по-своєму, у них на вулицях з'явилися танки СРСР та інших держав Організації Варшавського договору. Натомість, коли в 2003 році Німчеччина та Франція засудили операцію США проти Іраку, жодних іноземних танків на вулицях цих країн не з'явилося.

Будь-який напад на членів НАТО у Європі чи Північній Америці розглядається як «напад на всіх», і кожна з держав-членів зобов'язалася надавати допомогу союзникам.

Цей договір поширюється на території всіх держав, що його підписали, а також на острови та на кораблі і літальні апарати усіх учасників Договору в Атлантичному океані на північ від тропіка Рака (23º07' північної широти), а також у випадку нападу на війська будь-якого союзника НАТО в Європі.

Згідно з Північноатлантичним (Вашингтонським) Договором, країни-члени беруть зобов'язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно здійснювати колективне воєнне планування.

Безпека НАТО будується на наступних «китах»: діалог і співпраця між собою та з не-членами НАТО, підтримка колективної безпеки, запобігання конфліктам, контроль кризових ситуацій, згортання війни на початковій стадії її виникнення, збереження територіальної цілісності всіх членів НАТО, солідарність, рівна безпека тощо.

Ключовий орган НАТО з прийняття рішень — Північноатлантична рада, що складається з представників держав-членів у ранзі послів. Засідання Ради також проводяться на рівнях міністрів оборони, закордонних справ чи глав урядів. Незалежно від рівня проведення засідання, рішення Ради мають однакову юридичну силу і відображають позицію урядів держав-членів. Північноатлантична рада є основним і, по суті, єдиним органом ухвалення найважливіших рішень в Альянсі. Рішення в Північноатлантичній раді ухвалюються виключно консенсусом. Таким чином, для кожного важливого рішення необхідна згода всіх партнерів.