Криве дзеркало української мови - Іван Семенович Левицький

й загаяння, або опізніння з оповіщенням маніфеста, а од якогось волочіння по землі, чи що, Шевченко с кимсь дражнився, чи с когось прозивався або лаявся, або дратувався с кимсь та й умер. Украiнські слова — дражниться, дратуваться мають в нас таке значіння: сміятись с кого, глузувать, показувать язик, тикать дулі, давати прізвиша; а слово — дражнить має значіння— раздражать когось, або давать комусь прізвища: баба ходе по кутку та тільки собак дражнить; на Радьківці живе Петро, отой, що його дражнять Тараном, де б то дали йому прізвище — Таран. Слово дратувать когось має значіння тільки — „раздражать" кого-небудь: не дратуй мене! не допікай міні! В галичан слово — дражниться має значіння — раздражаться. Од цього вживання галицького слова дражниться в д. Грушевського виходе плутанина, та ще й сьмішна; вийшла просто нісенітниця:, кривдна для згадки й спомину великого Тараса, бо це слово ніяк не стосується до смерти Тараса. Це усе в статті українцям, доводиться при читанні розуміти наздогад... перекладаючи цю плутанину в думці так, що оповіщення маніфеста було одкладяно на першу неділю посту; Шевченко, ждучи з напруженням цього многоважного акта, і дуже од цього збентежений, цім роздражняний, од того загаяння вмер саме в час свого сподівання.

Що то за „річниця" смерти Тараса? Можна таксамо наздогад розуміти, що то автор говоре за роковини смерти Тараса, як от буває спомин душі небіжчиків на девятини, сороковини й роковини, це б то на девятий, сороковий день після смерти й тоді, як мине рік. Відома річ, що в нас що року празникують „роковини" смерти Шевченка, а не „річницю". Цей неологізм автора і непотрібний, і зайвий, і невдатний. Автор, складаючи цей неологізм, змішав докупи два коріні в украiнських словах: рок та рЪк, котрі обідва в украiнські мові бувають в однакові формі — рік: річка, заріччя, річаний, та рік в имен. падіжі, а в род.—року. Але в тіх показаних словах буква і змінила давнішу букву Ъ, а в слові рік (год) буква і — навить не корінна, а змінна, і тільки під наголоском зосталась в мові в односкладних словах, як от рік, віл, та в слові — торік, а врешті слів стоiть о: року, роковий, роковщина (подать прядивом та натурою за часу паншини). Проф. Грушевський в своіх словах річниця, річник узяв для збудування неологізмів не корінь — рок, а корінь рЪк,—і вийшла плутанина, бо слова річниця і річник дають уявління чогось такого, що стосується до річки, до чогось річаного {Річаний — ручной; на селі кажуть: це вода річана, а не ставна, не криничана, або кринишна. Васильк. пов.}, а не до року. Можна подумати по аналогіі с схожими словами, що річник це чоловік, як от чарівник, пасішник, чередник, баштанник, а річниця це його жінка, як от баштанниця, чередниця і д. д. Бо в ціх словах поставляні найчастіші суффікси діючих особ мужеського й жіночого пола: ник, ниц, як от: вовчиця, лисиця. Через це й здається, що річник це якийсь сторож коло річки, або на плотах, а річниця це його жінка. Такі невдатні неологізми трапляються і в Історіі Русі-Украіни, як от „тяглість" періода історичніх подій (том VII) й инчі. Д. Грушевський не примитиковує своіх неологізмів до конструкціi аналогічніх слів живоі народньоі мови, і через те часом неможна й догадатись, який втямок (понятіе), або яке уявління треба робить собі в голові, а через це доводиться читати й розуміть слова наздогад. Проф. Грушевському треба було б поставити не Річник II, а Рочник ІІ-й, як от в польські мові; не річниця, а рочниця, тоді б кожне догадалось, що ті слова стосуються не до річки, а до року. Але й слово рочниця зайве, коли ми маємо народне слово — роковини. Що утворив у своі мові народ, те треба і вживать, і примитиковувать до цього неологізми, а не вигадки.

Тут таки трохи далі в ці статті ми знов бачимо слова то великоруські, то галицькі, як от: поневолення народа — заневолiння народа: (тут приставка не аналогічна с приставками підхожих народніх слів: занапастить, запагубить, запанщанить — закрЪпостить); в глубину народа (в глибиню, в глибочінь), страдник — стражденик, не трівала довго (не розумію й сам і не догадуюсь, що воно значить), устрій — уклад, робучих — робочих, стало нарожним камінем (рог — угол дома, — це польське слово) — угловим камінем, „во главу угла"; прояв терора — проявків. Слово проява це в нас — трохи чудний, трохи божевільний чоловік, а в Галичині в книжках вживають це слово замісць — проявок, (проявленіе). Я розібрав мову тільки с початку згаданоі мною статті д. Грушевського. Списати усі недоладні й невдатні слова, усі хиби в мові — це і зайва, і морочлива річ. Його статті треба читати білше наздогад, полапки, пускаючи разураз недоброхіть у думці завсідній аппарат процесса перекладу його поплутаноi мови на живу украiнську мову, щоб гаразд постерегти і впіймать мислі й тяму (смыслъ) в деяких фразах.

За грунт своєі пісьменськоі мови проф. Грушевський узяв не украінську мову, а галицьку говірку з усіма йіі стародавніми формами, навить з декотрими польськими падіжами. До цього він додав багацько польських слів, котрі галичани звичайно вживають у розмові і в книжні мові, і котрих є чимало і в народні мові. До ціх змішаних часток своєі мови проф. Грушевський додає ще й чимало слів з сьогочасноi великоруської мови без усякоі потреби й тулить йіх в своі писання механично, по звичці, тільки через те, що ці слова, напхані школою, лежять напохваті в голові. Окрім того він ще додає мову актову й мову козацьких літописів. Тим-то його мова найбілше скидається на чуднувату давню мову відомого „Дневника" генерального подскарбія Якова Марковича, небожа відомоі гетьманші Насті Скоропадськоi, надрукованого в „Kieвской старинЪ" небіжчиком Лазаревським і виданого опрічньою одбиткою, а найбілше на мову кінця цього „Дневника", після того, як Маркович, після смерти гетьмана Скоропадського побувавши в Москві і трохи призвичаiвшись до великоруськоi мови, почав густіше й частіше вживати йіі в своіх записах.

Маркович писав свій „Дневникъ" північною полісською підмовою в північні Черніговщині, де народня мова недуже чиста, а якась мішана, бо в ці мішанці трапляються і великоруські, і білоруські слова, і місцеві трохи чудні. Він наприклад раз пише — наша Пріська, другий раз пише — Пруська, а далі вже пише Прюська.