Криве дзеркало української мови - Іван Семенович Левицький
Ми не будемо робить тут вдруге своіх умовиводів, сказаних нами в передніші статті: „Сьогочасна часописна мова на Украіні". Скажемо тільки, що в великоруських вчених, як от Пипін, Бєлінський, Добролюбов, Писарев, як я добре зумисне проаналізував йіх мову, скрізь покладяна, як грунт, мова „баби Акуліни", це б то чисто великоруська, народня. В наукових вчених працях не великороссів, котрі пишуть великоруською мовою, вже примітна робляність, а часом і якась важка плутанина. Бо ці вчені користуються науковими працями німецьких вчених, написаних важкою мовою. Німці люблять завірчувать просту мисль в мудрі абстракціi та донгелецькі періоди. А хто ж скаже, що згадані вище украiнські праці проф. Драгоманова, проф. Кримського, д. Єфремова, д. Комарова, або й галичан Омеляна Огоновського й Олек. Барвінського не наукові?
Галицька книжня научня мова важка й нечиста через те, що вона склалася по синтактиці мови латинськоi або польськоi, бо книжня вчена польська мова складалась на зразець важкоi латинськоi, а не польськоi народньоі, легкоi й жвавоі мови, яку ми бачимо в польських белльлетрістів та поетів. Галицькі вчені ще й додали до неі, як складову частку, остачу староі киiвськоi мови XVIII віку, нагадуючу в москвофільських пісьмеників староі і новоi партіi мову Ломоносова. І вийшло щось таке важке, шо його ні однісінький украінець не зможе читати, як він ни силкувався б. Через те галичанам треба б класти за основу своєі книжньоі мови народню наддніпрянську украiнську мову, а не свою галицьку стару підмову, чи говірку, перехідну до польськоi мови з безліччю польських слів, як от кроки,—ступіні, карк—потилиця, помешканє—житло, на Волиню (на Волині) і т. д.
Проф. Грушевський кидає украінцям назря ще й другий неправдивий і кривдний докір за разуразні змагання про мову й правопис в теперішній час, ніби-то батьки теперішніх украінців глузували над буквою, (с кого й за що сьміялись? чи не с старовірів?!), а теперішні украінці встоюють тільки „за букву" й змагаються за це... Ми вже недавнечко чули такий самий докір од одного з рецензентів моєі статті: „Сьогочасна часописна мова на Украіні", що, мовляв, ми не встоюємо за букву, за якесь старовірське „двоєніє аллилуя", це б то за заведіння відомих апострофів (з'їзд, з'явився, п'єса і т. д. і двох точок над йотированим ї). Це мов не велика й не вартна річ... А тимчасом од цього ж кружка, що сам заводив оте „Двоєніє аллилуй",—двоіння точок, був виряджений в Петербург небіжчик Доманіцький саме тоді, як украiнські думські посланці почали видавать свого партійну газету „Вісти з Думи". Вони почали видавати йіі кулішівкою, в усіх випадках з однією точкою над і мяким і без апострофів; але як тільки зьявився там Доманіцький і став ніби-то до помочі в редакціі... зараз сливе половина статтів почала виходить поцяцькована двома точками над і й апострофами. Тільки не прийняли ціх прикрас селяни, як от Нечитайло, та батюшки, як от отець Гриневич, і ця одна і єдина газета видавалась тоді зразцевою украінською мовою в порівнянні з мовою „Рідного краю", „Громадськоi думки" й инчих. І вийшло так, що ці ж добродіі самі були буквоiди, заводили „двоєніє аллилуя", це б то букву, хоч кивали на других, заводячи потаєнці своє „двоєніє аллилуя". Та ще треба додать, що саме въ той час якийсь кружечок украінцівъ, певно спілників „Благотворит. Петербург. Общества изд. деш. украiнських книг" подяли в Петерб. академію наук своє „Завідомління", щоб академія взялась за справу заведіння правопису в украiнські літературі і постановила свій академичній присуд...
Цікаво й те, що під цім завідомлінням підписані добродіі, нікому невідомі і нічого не писавші по—украiнський. Мабуть підписались тільки ті, що були на раді в хаті, та може й ті, котрих покликали для „рукоприкладства" з другоi якоісь кімнати... В Киіві ні редакція „Киiвськоi Старини", ні украiнські пісьменики в Киіві й поза Киівом за цей вчинок „невідомих добродіів" нічого й не знали.
Те ж саме робить і проф. Грушевський. Кинувши докір украiнцям, що вони нічого не роблять, а тільки ведуть завсідні змягання за мову й правопис, він каже, що зовсім буцім-то не пеклюється за букву. Але він сам заповзявся ж заводить на Украіні таку ж „букву",—такий премудрий правопис і чудернацьку галицьку мову, котру вже таки давненько обсміяла украiнська публіка ще як виходили „Шершень", „Гром. Дуика" й инчі. Навить прості люде в Киіві, котрі читали, або бачили галицькі книжки, (та й не галицькі тільки) кажуть міні, що оті усі точки та значки (апострофи) колись згодом висипляться с книжок, як непотрібні. І справді, колись ставили ж дві точии в великоруських книжках над ё, як воно вимовляється, як йо або о: мёдъ, ледъ, шёлъ, брёлъ, а тепер ціх точок ніхто не ставляє, бо це діло не практичне і робить загайку й навить буває завадою (помЪхою) при писанні. І тепер міні вже чудно, як будлі-де в старі книжці побачу мёдъ, лёдъ—ніби з очима на лобі. Тільки ставляють дві точки над словом нёбо— піднебення, для одлички од слова—небо. Сам же проф. Грушевський не тикае ціх точок над е в своіх великоруських писаннях, зберегаючи його для украiнців...
Проф. Грушевський хоче намовить украiнських літераторів писати окроми складові (составныя) частки дієсловів (бою ся, бояти му ся) с тієі причини, що в славянських мовах—ся пишеться окроми од слів, а в польські мові, як і в галицькі, ставиться спереду дієсловів. Але яке нам діло до инчих славянських мов., до польськоі, чи сербськоi? Нащо нам підроблюватись під йіх? Славяни ж не читатимуть наших книжок; наші книжки пишуться для украiнців, котрі і не відають, і навить не бачили, як пишуть славяни. А тим часом такі роздерті в
