Криве дзеркало української мови - Іван Семенович Левицький

ніхто с тямущих украінців не скаже, що це мова украінська. Історія написана ніби для Галичини, а не для Украіни. Навить недосвідні в мові читальники, мало тямущі в мовних сьогочасних справах, одразу стямкують, що це якась мова чудна, навить чудернацька. „Коротенька Історія з старих (давніх) часів", цей загальний огляд украінського історичнього життя, написаний таксамо нечистою украiнською мовою, ще й без усяких фактів, і вона придатна тільки для тіх людей, котрі принаймні вивчили в школі хоч коротеньку „Русскую історію" Іловайського. Добр. Гр. Коваленко написав по йіі такий самий загальний огляд вже чудовою украiнською мовою нібито для народа, але як наш народ не знає ж ніяких фактів з історіі, то й ця книжечка не придатна для народа, бо усякові умовиводи, виводи й загальні огляди без фактичнього оповідання для темного народа все одно, — що й нічого, і він не має украінськоі історіі й теперички, хоч задля його написали вже багацько усякових книжечок.

І в Літ. Наук. Віст. де ни перегорнеш листки, сливе у всіх сутрудовників мова галицька і то не тільки в статтях, написаних галичанами, але й инчими украiнськими пісьмениками, як от статті д. Гретера, написані зовсім по-галицький. Мова в його скрізь нечиста, часом чудна й робляна. Окрім чудернацькоi мови д. Євшана та М. Дорошенка, чудною дивовижною мовою пише своі статті і д. Ів. Кревецький. Ного стаття: „М. Добролюбов і Украіна" написана якоюсь мішанкою, сливе по-половині украiнською й великоруською мовою. В ці статі д. Кревецького стільки великоруських слів, скільки і в д. Грушевського, коли й не білше, як от приміром: віднісся (отнёсся), вiдношенєм (отношеніемъ, стосунком), блестить слово, подрiбного (подробнаго — дрібязковаго), насмішка — насмЪшка, смішки, недовірчивість, приймає в наших, очах більші розміри (зовсім по-великоруському), пристрастних (прилюбних), появилось (зьявилось) і т. д. До цього він додав ще отакі галицькі слова: роспука (туга), прояв (замісць — проявків), по нашому — сумашедших, ріжні (різні), ріжниця (різнація, одличка), трівала не довго (не разумію), недоброзичливість (польське), річий (річів), наріча (нарЪчіе), також, появ (появків), назва (назвище), виповів; доривочно — уривчасто. Ці усі хиби списані мною тільки с початку статті на двох листочках.

Д. Кревецький, д. Євшан та д. Залізко, як видно по йіх мові, вийшли з мовноі школи проф. Грушевського, бо в йіх така ж сила великоруських слів... І побіч с цім „Кривим дзеркалом" украінськоі мови ми читаємо оповідання д. Коцюбінського „Сон", переклади Л. Пахаревського та драму д. Лесі Украінки: „Руфін і Прісцілла", написані чудовою украiнською мовою, такою далекою од мови проф. Грушевського та д. Кревецького, як небо од землі. Тільки в мові д. Л. Украінки є одна негарна хиба: на розі дома, на розі улиці; це так кажуть по-польський — ріг дома (угол дома). I вийшло так, що якісь доми й улиці були з рогами, чого нігде на Украіні я ще не бачив, бо всередині дома є кутки, а знадвору дома — є угли, а не роги. Мова д. Євшана й д. Кревецького, через безліч ломоносовських та й теперішніх великоруських слів, дуже схожа на москвофільську мову староі галицькоі партіі в йіі органах: „Галичанин", „Прикарпатская Русь" й инчих. Але що стосується до зміста, між статтями д. Євшана й Кревецького є велика різнація: д. Євшан фразьор, гремить ляскучими словами, в котрих хіба тільки випадком трапиться влучна й правдива критична мисль; тимчасом в статті д. Кревецького мислі виложені логічно й ясно, і оцінування поглядів Добролюбова й Куліша на украінську тодішню справу в шістдесятих роках, як видавалась „Основа" в Петербурзі, дуже правдиве й розумне. А д. Євшан нащось прирівнює вірші д. Чупринки до романтичніх утворів Пое і тулить йіх, як горбатого до стіни, бо вони до Едгарда Пое не стусуються зовсім, як до давнього романтика; тим часом у д. Чупринки зміст віршів в принціпах прогрессивний і сьогочасний. Вірші в його дзвінкі, гладенькі, легкі, але часом трапляються й риторичні, фразисті. Мислі в д. Євшана в статтях складаються без порядку, якось жужмом. Писання його нагадують кудлату й кострюбату розвязь снопів, що були звязані слабкими перевеслами, слабко скрученими, і порозвязувались; а в д. Кревецького логично гарно впорядковані мислі нагадують чепурну гарну кладь в довгих ворствахъ спопів в стіжках та в скиртах, де зручний укладальник не дуже стісняв снони, але чепурно саме в міру укладав йіх в верстви в скирті. Але мова... бодай не казать! В д. Кревецького, д. Євшана, як і в д. Залізка та проф. Грушевського мова така сама, як в органах галицькихъ москвофілів.

II

Ще гірше поставляна справа мови в газеті „Село", в цьому органі проф. Грушевського, видаванім в Киіві галичинами для просвіти народа на Украіні.

С самого початку видавання цієі газети було доручено украінцям. Наші украiнці видавали йіі чудовою народньою мовою й писали дуже популярно, примитиковуючи мову до невеликого розвитку нашихъ селян. І зміст йіі був цікавий для нашого народа, бо в газеті оповідалось за місцеві народні й текучі украінські справи. Було поміщено чимало гарних, часом цікавих статтів по украінські історіі, по хліборобству; писали й за споживальні товариства й спільницькі крамниці по селах. Видавали „Село" правописом кулішівським, не розрізняли дієсловів надвоє по галицькому звичаю. Ставили папір міцний; малюнки були чудові. Коштів не шкодували. Це була така газета, якоі на Украіні ще не було, та й напевно й не буде. Але... як вона видавалась чистою украінською мовою й не проводила мовних галицьких замірів, бо ніхто не мішав у мову ніяких кроків, помешканнів, майже, від-ів, відчитів, і т. д., то... ні с сього ні с того... вона була одібрана од українських сутрудовників й опинилась в руках галичан. Заправлялником став д. Юрій Сірий,—і „Село" почали видавати галицькою підмовою такою, якою пишуть в галицьких газетах, з усіма галицькими словами й формами мови. Зьявились замісць ступінів, сливе, од, цей,—кроки, майже, від, сей, здало ся, пiшло ся і т. д. і мова вийшла така, що йіі селяни зовсім не могли розбірать і второпать.

Ми не будемо гаять часу на розбірання цієi нісенітниці—для украiнського народа і тільки омежуємося випискою де—яких місців з галицьких статтів от таких: „З галицького cойму (?); має ся бути вже останній сойм, набраний по виборчій основі... Майже половина русинів у соймі се москвофіли, котрі в