Криве дзеркало української мови - Іван Семенович Левицький
От якими „загостренями" хотять годувать наш украiнський народ! Чи думали пак авторі, що селяни на Украіні не знають, що то таке сойм, москвофіли, діткливо, пасивно, обструкція і регулямін? Ціх усіх „загострень" і я не втямив доладу. І міні не дивно, що селяни, як казав міні один сільський батюшка земляк с канівського повіта, слухали це „Село" в хаті, а один з йіх вихопив номер з рук, подер і з досади ще й ногами потоптав. Само по собі селяни перестали читати „Село", а в містах, як казали міні приізжі волинці, перестали його купувать. Бо д. Сірий наважився, правуючи газетою, завести на Украіні газету білше для пропаганди галицькоi мови, ніж для просвітністи нашого народа. „Село" запагубили самі ж галичини, і. одповідальність за це падає на д. Сірого, або на того, під чиiм загадом він так робив. Він говоре міні одно, а робить друге, зовсім не те. Це в галичан якась ніби політика...
Замісць „Села", вони почали видавать газетку „Засів" с поганими малюнками й на дешевенькому тонесенькому папері. Але й цей „Засів" видається тільки трохи кращою мовою, і тут проводиться пропаганда галицькоi мови, котру д. Сірий силкувався нахрапом завести і в народі на Украіні... В „Засіві" вже дозволяють тім украiнцям, що подають статті, писати—цей, це, але йім ставляють скрізь—від замісць од, це б то накривають украінські дієслова (глаголи) покришками, певно щоб селяни самі догадувались, що там всередині замикається, справляють—боятися, на бояти ся і т. д. Сутрудовники галичани пишуть по-своєму, ставляють такі слова, як от: чекати, тримати, майже (сливе) і т. д. чого наш народ не розуміє, та ніхто йому й не скаже йіх значіння. Тут є („Засів" № 1) такі слова як от: істнованє (животіння), нанесено реакцією, під захистом організацій робітників, ці групи (купи), удобренє (вигнойка), відкрити, насамперед, чотири (чотирі) місяці, обєднати, обєднаного комітету. І скрізь галицьке— від, се, сю, знань (знаннів), жите, страхованє, відкрити, — що не одкриває, а морочить і закриває значіння й тяму слів.
Коли на виставці в Ромнах „Засів" достав бронзову медаль, то це мабуть за статті украiнців Ковальова та Щоголева по сільскому хазяйству та садовництву, а не за галицькі статті, написані негарною галицькою мовою, як от приміром стаття В. Л—ка про „Здвиг (?) соколів у Львові", де стремлять такі слова, як: культурне зяачінє, рiжні вистави, концерти, відчити (!?) (читання), національну свідомість. Мабуть автор не читав книжечки Грінченка, як треба писати статті для народа. А який в „Засіві" правопис, як от в словах: обївши (обьівши), з'їзд, зїдені, з'їдено (зьідено)! Такий галицький правопис, сказати б, буржуазний, а не науковий, це ж якісь загадки та ребуси і то не тільки для украiнського нерозвитого й темного народа, але й для широкоі публіки.
Добр. С. Руссова таксамо почастувала народ своею статтею: про „Земський педагогічний зізд" у Москві, написаною не украiнською народньою мовою, а галицькою говіркою, де є от такі слова: найскорше (найшвидче), представники деякі ухилились, замісць — одхилились, і вийшло, що деякі увігнулись... рішучого голоса не мали, (сільські дядьки подумають, що люде з декотрих—або похрипли, або говорили тихо, нишком); не може триматися (цього селяни зовсім не втямлять; і чом би не написать—держаться?), сучасна (сьгочасна— було б зрозуміливо); від науки, пропонували — предложили, бо народ не знає ж латинськоi мові і т. д. („Засів" 1911 року № 29). Шановна авторка певно й не читала статтів небіжчика Грінченка, як треба витовмачувать для народа кожну думку, кожну мисль, навить слова, за котрі селяни не знають і навить втямку не мають. Мова в усіх йіі писаннях, загалом сказавши, мішана, нечиста, білше галицька, ніж украiнська, очевидячки тенденційна, партійна, як мова д. Шерстюка і К°, ще й до того вона с самого початку, вже давно нащось уподобала галицьке слово від, покинувши украiнське — од, і через це позатулювала украінські слова, неначе заслонкою навить в своі „Географіi" для народа. Само по собі вона неповинна б і братись писать книжки для украiнського народа та для украiнських дітей.
І в цьому галицькому органі ми бачимо пропаганду галицькоi мови вже помеж народом на Украіні. Видають і тулять його якісь надто вже наівні люде, коли цей журнал буде навить темний та не ясний і для галицького народа. Ці видавці певно і думки не мають про те, щоб писати, загалом сказавши, популярно для народа. Це вже щось дуже скинулось на великоруське „обрусеніе". І ми теперички на Украіні маємо вже двоє обрусіннів ... До „Села" був доданий, як премія, ще й „Народній календарь" „Село" на 1911 рік. Нащо він названий народнім, цього ми ніяк не втямимо. Усі форми слів та падіжів — не украінські: скрізь бачимо галицькі форми, неначе якісь чужоземські: сей (цей), від (од), засіданє, жите, в житю, видань, відродженя, (одродіння) моляться, окремо, окремий, пишуть ся; і цім стародавнім не народнім хамлом закидана уся книжечка, і само по собі це все буде стоять селянам (та й не селянам!) на заваді при читанні статтів, гарних здебілшого на зміст окрім статті М. Залізняка: „Украiнське житє (наші селяни подумають, що то зват. падіж од жито—жите!) в 1910 році". Ця стаття написана не популярною, а галицькою—ніби-то вченою мовою, займає четверту частку календаря й написана мовою не для народа, а для інтеллігенціі, та ще й галицькоi: тут єсть і реформи, і перешкоди, і зорганізований cоймъ, віддавна (?), парламент, автономія, свобода зібрань, факти, ріжні сойми, економічно - господарські, і вичислив (вилічів);, і ось які фрази: вони (посли) рішили як найрішучійше домагатися... багато лиха можуть усунути спілки кредитові, (це виходить, що багато лиха можуть всунуть, а не одсунуть спілки кредитові), обструкція й инчі. Окрім того в автора багацько великоруських слів, як у проф. Грушевського.
Сам автор родом украiнець, але вчився в Львові і звідтіль вивіз на Украiну таку чудернацьку мову, котрою не
