Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
44 Переінакшення добра на зло старі українські богослови, так само, як і Сковорода, могли подавати у формі яскравих "прикладів": "Подобнѣ нВчто имѣстся, якоже когда кто вержет вещь якую, которая, улучивши другую вещь, отбиваєтся от тоя и далѣе летит. Якоже бо в случаи том летВніє вещи имѣст причину началнвйшую, вергшаго туюж вещь, хотя то, же криво летит, не от началнѣйшія уже причины, но от тоя вещи, о которую отбиваєтся, бьіваєт, так подобнѣ дѣла и справы наши от Бога и от нас имѣют причину свою" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 204]. А перегодом Володимир Соловйов у своїх «Читаннях про Боголюдство» (IX) стверджував: 'Той світ, який, по слову апостола, увесь у злі лежить, не є якимось новим, безумовно окремим від світу божественного, складений із власних посутніх елементів, це є тільки інакший, неналежний взаємний стосунок тих самих елементів, які утворюють і буття світу божественного" [Соловьев В. С. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1989. - Т. 2. - С. 123-124]. "'Все в особистості на своєму місці', - писав також Павло Флоренський, - 'усе в ній буває за чином' - це означає: вся її життє-діяльність відбувається згідно з даним їй Божим законом, а не інакше; це означає, що й сама вона, малий світ, посідає у світі, - великому світі, - саме те місце, яке їй споконвіку призначене, - не збочує зі шляху, даного їй і такого, що найшвидше веде до Царства Небесного. У 'буванні всього за чином' полягає і краса творива, і його добро та істина. Навпаки, відхід від чину - це і потворність, і зло, і неправда. Все прекрасне, і добре, і істинне, але - коли 'за чином'; есе потворне, зле й неправдиве, - коли самочинне, самовільне, самоуправне, 'по-своєму7. Гріх - це і є 'по-своєму', а Сатана - 'По-своєму"' [Флорен-ский П. А. Столп и утверждение Истины (І). - Москва, 1990. - С. 177; див. про це: УшкалоеА., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 52; Марченко О. В. Григорий Сковорода и русская философская мысль ХІХ-ХХ вв.: Исследования и материалы. -Москва, 2007. - Ч. І. - С. 151-152].
45 Дуже поширене порівняння життя зі сценою походить із грецької філософії. Наприклад, його можна знайти в Арістона, який, як свідчить Діоген Лаерцій (VII, 160), казав: "Мудрець має бути схожий на доброго актора, котрий може одягти маску і Агамемнона,
і Терсіта й обох їх вдало зіграти" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 317]. Українські письменники часів бароко не раз зверталися до образу "божественної комедії". Наприклад, у почаївській книзі «Свмя слова Божія» сказано: "мы на сем свѣтВ так имѣсмся, як тій, що комедію выправляют. Паки они ту комедію выправляют, различніи особы показуют, то єст иншій показуєт на себв особу короля, иншій князя, иншій слуїу, иншій жебрака. А як скончают комедію свою, тогда всВ себв равны покажутся. Так и мы на сем свѣтВ в розных зостаєм состояніях и урядах, єдни от нас имут уряды вышніи, другій нижніи, иншіи велми пониженій, а всВ єдному Боїу в житіи нашем служим, когда же пріидет конец вѣка, тогда всВ равны покажемся. И яко тых, що комедію выправляли, не за тоє похваляют, що кто был царем, кто велможею, князем, но за тоє токмо хвалят, що кто красно добре особу свою удавал, так и на Страшном СудВ не за достоинство и уряды нынВшніи будет Бог платити, но за дВла и за заслуги добрыи в тых урядах" [Свмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 65-66; пор.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 126 (зв.)-127 (друга пагін.); докладніше див.: Ушкалов А. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. -С. 41-53].
46 Тобто характер людини, що його старі українські богослови могли окреслювати, зокрема, так: характер - це "вещь невидимая, влѣянная в душу от Бога и з ней на вѣки не змазанная" [Поученіє о святых тайнах. - Унів, 1745. - Арк. 2 (зв.)].
47 Мабуть, Сковорода в такий спосіб тлумачить стару богословську тезу, згідно з якою Господь Бог "чинит нас причастниками Божіяго єстества своєго чрез дар всыновленія, то єсть начинаєт быти в нас началом житія надприроднаго, вьішшеєстественнаго, вьітискаєт в дуітгв нашей образ свой чрез пребьіваніє своє в нас и творит нас тем самым членами Твла Христова" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 104-105].
48 Пор.: "Не non, не мичся в ризи" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 238]; "Коли сь не піп, не вбирай ся в ризи" [Франко, № 20341]; "Когда не non, так и не мыкайся в ризы!" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 623].
49 Пор.: "Коли-сь не гриб, не лізь у кіш"; "Ко-сь сі обібрав за гриба, то лізь у козуб" [Франко, № 7261, 29227]; "Обібрався грибом - лізь у кіш"; "Коли ти мені муж, то будь мені дуж; а як не гриб, то не лізь у козуб" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 291, 655].
50 Пор. з народними приказками: "Як єден дурень кине камінь у воду, то і сто мудрих не моїут найти"; "Єден дурний зопсує, сто мудрих не направит" [Франко, № 11093,11206].
51 Маніхейство - одна з найважливіших, поруч із гностицизмом та монтанізмом, ранньохристиянських єресей (часом її розглядають як самостійну релігію), яка набула найбільшого поширення у IV ст. її засновником є Мані (бл. 215-276 pp.). Маніхейством захоплювався, наприклад, Авіустин, а за часів Сковороди - масони. Маніхейська аскетика передбачала утримання від м'яса, риби, вина, молока й статевих стосунків [див.: Соловьев В. Манихейство // Философский словарь Владимира Соловьева. - Ростов-на-Дону, 1997. - С. 269-274; Ігор Ісіченко, архиеп. Загальна церковна історія. - Харків, 2001. - С. 140].
52 Далі в автографі рукою Сковороди закреслено слово: налил.
53
