Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер

Немає такої мети – навіть якщо ви мрієте стати президентом країни через двадцять років, – яку не можна було б розбити на такі прості справи, як сходити до бібліотеки або газетного кіоску чи підняти слухавку. Майже всі цілі починаються зі збирання інформації, тобто дії, що не вимагає особливої підготовки, – для цього треба тільки трохи сміливості. Однак це заняття неодмінно захопить вас і дозволить повірити в реальність вашої мети. Творчі цілі, на кшталт написання роману чи оволодіння мистецтвом живопису, починаються з дуже скромних вимог щодо кількості та якості: «Написати одну погану сторінку» або «Намалювати п’ять дурних ескізів портрета улюбленого кота». (Детальніше про це йтиметься в розділі 9 «Як упоратись зі страхом і перемогти: перша допомога».) Оскільки ці перші кроки такі крихітні, ви їх із легкістю зробите. Вони піднімуть вас зі стільця, на якому ви сидите ніби паралізовані перспективою втілення величезної мети чи субмети, і змусять почати рухатися вперед.

Але, як я вже говорила, вашу блок-схему не можна вважати закінченою, доки в основі кожної головної гілки не буде чітких перших кроків. Як і в прикладі, що ми розглянули вище, у вашій схемі неодмінно з’явиться кілька дірок – місць, де ресурс вашої винахідливості ніби вичерпається, і вам доведеться поставити в цих колах знаки питання. Ситуація може здаватися ще більш критичною, ніж у Мері.

Наприклад, справжньою пристрастю Дженет, яка працювала друкаркою, заробляючи 150 доларів на тиждень, була фотографія. Вона мріяла з камерою подорожувати Аппалачами й видати потім книжку з приголомшливими фото цих мальовничих гір. Вона знала, що невідомому фотографу навряд чи хтось дасть аванс на створення такого альбому і що в неї дуже мало шансів продати готову книжку, навіть якщо вдасться профінансувати свою подорож самостійно. Під час мозкового штурму разом із друзями вони придумали чудовий, дотепний план.

Скажімо, вона зможе дістати десь старенький фургончик і перетворити його на фотолабораторію на колесах. Дженет могла б їздити регіоном із простими, дешевими камерами, навчаючи дітей робити фото та проявляти знімки. Поки вони б досліджували й фіксували на плівку власний світ, вона б фотографувала цей захопливий процес нових відкриттів – і могла б опублікувати свої знімки разом із дитячими. Це була б книжка зі свіжим, оригінальним підходом, яка мала б усі шанси знайти свого видавця. Також це був проект, ніби спеціально створений для того, аби привернути увагу якогось доброчинного фонду.

Однак проблема грошей таки лишалася. Фургон, обладнання для лабораторії, камери, фотопапір і сама подорож – усе це вимагало значних коштів. Для того щоб отримати фінансову допомогу від певних організацій, потрібен час. Можливо, Дженет довелося б чекати на грант цілий рік – а потім дізнатися, що їй відмовили. А вона не хотіла зволікати ні хвилини! Її в цілому чудова блок-схема не працювала. Що ж робити, щоб подолати цю перешкоду й домалювати ланки схеми, яких бракує?

Також проблеми були в Алана, уже знайомого нам чиказького редактора навчальної літератури. Він мріяв відкрити маленьке видавництво в Колорадо, яке б спеціалізувалося на виданнях для туристів та книжках про природу. Алан не мав власних коштів, щоб їх вкласти в цей бізнес, тому вирішив знайти одного або кількох інвесторів чи більш грошовитих партнерів. Після тривалих роздумів він створив таку блок-схему:

Алан достатньо кмітливий і розуміє, що найкращий спосіб вивчити основи економічної діяльності невеликих видавництв – дізнатися про все безпосередньо від самих видавців (тобто шляхом учнівства або стажування). Він також із легкістю міг зібрати необхідну інформацію про такі підприємства – сходивши до бібліотеки та виписавши з довідників усі необхідні адреси й телефони. Однак коли справа дійшла до пошуків інвестора чи бізнес-партнера, Алан був геть спантеличений. Він не знав жодної людини, яка б могла допомогти йому зі стартовим капіталом. Під час мозкового штурму йому спала на думку шалена, але прекрасна ідея – попросити якусь зірку, на кшталт Джона Денвера[39] чи Роберта Редфорда[40], котрі переймаються проблемами охорони довкілля, вкласти гроші в проект і підтримати його своєю славою та авторитетом. Однак користі з цієї ідеї було мало, тому що Алан не був знайомий ані з Джоном Денвером, ані з Робертом Редфордом і, звісно, не мав жодних шансів колись випадково зустріти їх на вулиці.

Опинившись у такому безвихідному становищі, ви почуваєтеся безпорадними. Також вам ніби соромно, що ви не знаєте, як розв’язати проблему самотужки. Але запевняю: ви й не маєте цього робити.

Згадайте Христофора Колумба. Якщо на хвилинку замислитись, то стає цілком очевидним той факт, що він не відкрив Америку «самостійно» – це було просто неможливо! Поза всяким сумнівом, його мрія, енергія та палке бажання стали рушійною силою експедиції. Але він залежав насамперед від учення Коперника, якого осяяла божевільна колись ідея, що Земля кругла. Він залежав від іспанських монархів Фердинанда й Ізабелли, які повірили йому й надали фінансування; від майстрів, котрі збудували його легендарні кораблі – «Нінью», «Пінту» та «Санта Марію»; від своєї команди та від конструкторів важливих навігаційних приладів. І якщо це можна назвати «залежністю», тоді саме вона є основою людської цивілізації. Гадаєте, вам вдасться стати винятком – нехай вам щастить! Ви будете першим.

Те, що ви маєте зробити в цьому світі, неможливо зробити самому. Будь-яка серйозна успішна справа – це результат співпраці, тобто поєднання різноманітних ресурсів та енергії багатьох людей, спрямоване на досягнення єдиної мети. І саме так ви можете й повинні діяти.

Отже, якщо ви самотужки зробили все, що вам під силу, настав час для толоки.

Розділ 7. Толока

Якщо ви проводили мозковий штурм у групі, як Дженет, вам пощастило, адже ця його форма спонтанно й невимушено переростає в толоку.

За всі роки, що я працюю з командами успіху, я ніколи не бачила, щоби група людей, які під час мозкового штурму придумали блискучу стратегічну ідею на кшталт плану подорожі Дженет до Аппалачів, потім просто встали, вдягли пальта й сказали: «Гаразд, люба, щасти тобі. Усе в твоїх руках». Такого ніколи не траплялося. Насправді все відбувається так, як у випадку з нею.

Одна з її подруг сказала: «Знаєш, в одного хлопця з моєї роботи є старий фургон, якого він хоче позбутися. Б’юсь об заклад, він продасть тобі його менш ніж за 200 баксів! Ця розвалюха, звичайно, у жахливому стані. Але в будь-якому разі запиши телефон хлопця». Далі озвалася її колега: «Брат моєї найкращої подруги –