Тотальний опір. Частина 1 - Ганс фон Дах
Пункт 3 зрозумілий і не потребує роз'яснень.
Пункт 4: див. «Ілюстрований посібник про закони і звичаї війни»[20], який мають усі військові.
Розподіл ролей між формаціями малої війни та цивільним рухом опору
■ Розрізняють між:
а) мобільними формаціями малої війни, що належать до армії або ж складаються зі залишків армії;
б) локальними, прив'язаними до місця елементами цивільного руху опору.
■ Бойова ідея полягає у веденні боротьби силами місцевого цивільного руху опору по всій окупованій території (пасивний спротив, диверсії, контрпропаганда тощо) та одночасному здобутті окремих «звільнених областей» силами мобільних формацій малої війни.
■ Звільнені області не мають якогось окресленого розміру: це можуть бути території, розміром у кілька квадратних кілометрів, але також весь кантон або й частина країни.
■ Звільнені області можна, як правило, утримати тільки протягом кількох тижнів чи місяців, поки супротивник не розпочне зачищувальні операції, перед якими доведеться відступати.
■ Шляхом постійних малих операцій (т. зв. «тактика уколів»), здійснених силами місцевих сил цивільного руху опору, можна домогтися розпорошення сил супротивника. Так можна втримувати ініціативу і убезпечити створення «мобільних сил» (формацій малої війни).
Кількісна структура формацій малої війни
Загальна заувага:
■ Основна складність полягає саме у визначенні збалансованого співвідношення чисельного складу формацій малої війни.
Ситуація при комплектуванні лише незначних формацій малої війни:
■ Незначні формації малої війни чисельністю від відділення до взводу дозволяють супротивникові задіювати, своєю чергою, лише нечисленні окупаційні загони, вивільняючи значний основний резерв нападу.
■ При оперуванні незначними окупаційними загонами можна дозволити собі створити багато окремих постів, тож велика їх кількість переросте в густу мережу спостереження й контролю, і повсюдно на перехідній території шпигуни, агенти і зрадники отримуватимуть підтримку й допомогу.
■ Густа мережа контролю значно ускладнить діяльність формацій малої війни.
■ Загалом див. рис. на с. 38.
Ситуація при комплектуванні боєздатніших формацій малої війни:
■ Чисельніші формації малої війни, з важкою зброєю, заставлять супротивника створювати, своєю чергою, сильніші гарнізони; супротивник буде змушений обмежитися зайняттям найважливіших постів і шляхів сполучення і не зможе створити сильний резерв для проведення каральних операцій.
■ Усі невеликі пости з перехідної території треба буде забрати, адже інакше вони стануть жертвою сильніших формацій малої війни: таким чином, шпигуни й агенти супротивника, як і зрадники, не матимуть підтримки, тож їх легко можна буде ліквідувати.
■ Невелика кількість постів створить негусту мережу спостереження й контролю, тож зросте мобільність формацій малої війни (пор. рис. на с. 39).
■ Утім формації малої війни, що за чисельністю відповідають полку чи й більшій військовій частині, надто мало мобільні. Вони легко піддаються спокусі розпочати відкритий бій згідно з правилами регулярної великої війни. Окрім того, такі формації важко забезпечити усім необхідним.
■ Найбільш відповідними є формації, що за чисельністю відповідають батальйонові і які мають на озброєнні важку зброю (міномети, безвідкатні гармати). Вони достатньо сильні, щоби успішно атакувати значні ворожі пости (ротні опорні пункти), проте, водночас, вони недостатньо сильні для того, щоби зважитися забути про основи тактики малої війни.
■ У несприятливу пору року (від пізньої осені до початку весни), коли таборування навряд чи можливе, чисельність формації варто скоротити, відпустивши людей (щонайменше до початку весни); влітку ці люди повертаються до своїх формацій; те ж саме, відповідно, відбувається і у разі проведення операцій на місцевості, де постачання ускладнене.
Висновки:
■ За умови успішного створення формацій малої війни, що за своєю силою близькі батальйонові, супротивник не зможе зайняти значну частину країни, а муситиме обмежитися утримуванням під своїм контролем лише найважливіших шляхів сполучення.
Початок і поширення малої війни
(див. на схематичній таблиці «Мала війна» додатка).
Оперативне забезпечення формацій малої війни
Цивільний рух опору переймає на себе оперативне забезпечення формацій малої війни за допомогою шпигунства та спостереження.
Шпигунство:
■ прослуховування радіо- та телефонного зв'язку;
■ систематичне підслуховування розмов представників окупаційних сил;
■ перехоплювання необережно кинутих фраз;
■ підкуп і шантаж функціонерів окупаційної влади.
Спостереження:
■ постійне спостереження за шляхами, залізницею та аеродромами з метою вчасного виявлення переміщень військ;
■ передача отриманих даних відбувається через кур'єрів, поштових голубів або радіозв'язок.
(Див. рис. на с. 40)
Організація і ведення малої війни
Організація
Загальні зауваги
Організаційна робота охоплює:
■ розбудову бойових формацій;
■ вишкіл і перенавчання;
■ забезпечення зброєю, амуніцією та харчами;
■ забезпечення необхідними у воєнних умовах речами (наплічники, намети, теплі речі тощо);
■ налагодження інформаційної служби для збору інформації про настрої цивільного населення.
Організація формацій малої війни
Загальні положення:
■ розрізняють:
а) дивізіони малої війни;
б) загони малої війни;
■ з-поміж загонів розрізняють: «легкі» й «важкі»;
■ сила дивізіону малої війни відповідає силі батальйону (особовий склад не перевищує 400 осіб);
■ загін малої війни відповідає силі роти (особовий склад не перевищує 100 осіб);
■ дивізіон малої війни включає: штаб дивізіону, 2-3 легкі загони, 0-1 важкий загін.
Штаб дивізіону (15-20 осіб):
■ До складу штабу дивізіону входять: командування, розвідка, відділення зв'язку, відділення спеціалістів.
■ Командування: командир дивізіону, ад'ютант, офіцер розвідки.
■ Розвідка: 2-3 особи — лише координатори: виконавцями є цивільні шпигуни.
■ Відділення зв'язку: 4-6 осіб — радист, кур'єри. Налагоджує зв'язок із:
а) цивільним рухом опору;
б) розташованими поблизу іншими дивізіонами малої війни;
в) швейцарським урядом у альпійському укріпрайоні чи екзилі (за кордоном);
г) з дружніми закордонними країнами.
■ Відділення спеціалістів: 6 осіб:
1) залізничник;
2) електрик;
3) радіотелефоніст;
4) інженер або офіцер інженерних військ;
5) спеціаліст із комунікації з громадськістю (політик, священик тощо);
6) спеціаліст із пропаганди (наприклад, редактор тощо).
№ 1-3 дають
