Тотальний опір. Частина 1 - Ганс фон Дах

■ У віддаленій перспективі завданням малої війни є загальне відкрите повстання з метою вигнання ворога з країни, коли загальна воєнна ситуація зробить це можливим, тобто, коли окупаційна влада опиниться на порозі свого кінця. Ось відповідні приклади з історії Другої світової війни:

а) повстання французьких FFI[16] проти німців у зв'язку з вторгненням військ альянтів 1944 року;

б) витіснення німців із Югославії — у співдії з Червоною Армією;

в) повстання проти німців у Північній Італії в квітні 1945 року.

Тактичні / технічні цілі:

■ шляхи, транспортне сполучення (залізниця, автомагістралі);

■ мережа комунікацій (телефон, радіозв'язок, радіо, телебачення);

■ електромережа;

■ промислові підприємства, склади;

■ штаби, адміністративні та урядові установи.

Утворення формацій малої війни

■ Малій війні потрібна міцна серцевина добре вишколених військ, які слугували б прикриттям для симпатиків і помічників. Цю серцевину нам забезпечить ворожа тактика блискавичного «перестрибування» через фронти повітряним шляхом або ж шляхом «зминання» їх танковими військами, що дає можливість розбити чи вдалим маневром обійти багато військових формацій на великій території, не знищуючи їх цілком.

■ У нашій країні, де кожний хоча б частково придатний до військової служби чоловік підпорядкований якійсь військовій формації, основна маса «носіїв» малої війни завжди виникатиме з уламків військ[17].

■ Розпорошені штаби рот, батальйонів або полків намагаються згуртувати нові формації[18]. При відсутності таких штабів організацію та командування перебирають на себе рішучі офіцери чи унтер-офіцери.

■ Вище керівництво — якщо таке в принципі ще функціонує або ж із яким існує хоча б якийсь зв'язок — змушене буде обмежитися виданням «Вказівок щодо ведення боротьби».

■ Загалом див. рис.

Практичний приклад того, як у ситуацію малої війни може потрапити якась військова формація

■ Під час оборони опорного пункту Штайнеґґ розбито стрілецький взвод Гофера, який опиняється в тилу супротивника, що проривається вперед. Старший лейтенант збирає залишки загону збоку від дороги на порослій лісом височині. У долині внизу він бачить, що в південно-західному напрямку рухаються колони супротивника. Він кладе виснажених людей виспатися до кінця дня, а тим часом обдумує подальші дії.

■ Із тактичних занять йому відомі правила поведінки для розпорошених військових частин. У відповідному положенні регламенту «Командування військами»[19] читаємо, загалом, таке:

■ командири розбитих військових частин діють самостійно;

■ важливим є продовження бою;

■ доцільною поведінкою є:

а) утримування частин території, володіння якими є в загальних інтересах;

б) пошук шляхів приєднання до своїх військ;

в) перехід до винищувальної боротьби в тилу супротивника.

■ Командир взводу вирішує діяти згідно з пунктом б): він має намір, пересуваючись в обхід магістральних шляхів, знайти можливість приєднатися до своїх.

■ Після маршу, який протривав три ночі, на привалі в лісі йому стає зрозуміло, що наздогнати свої війська неможливо. Його взвод, що значно порідшав кілька днів тому, отримав тим часом підкріплення, складене з надзвичайно строкатих елементів (див. рис. на сс. 30-31).

■ Старший лейтенант Гофер здійснює переоцінку ситуації.

Завдання: згідно з положеннями вищезгаданого регламенту, вирішальною є не капітуляція, а продовження боротьби; тож завдання залишилося незмінним — «Боротися!».

Територія: підрозділ знаходиться позаду лінії фронту ворога на окупованій території; його місце перебування (горбиста, вкрита лісом місцевість) ворог поки що не прочісує; і це місце поки що забезпечує захист і дає змогу отримати час на перепочинок, під час якого будуть проведені необхідні організаційні зміни, а також піднято бойовий дух бійців.

Засоби (див. також рис. на сс. 30-31):

а) залишки взводу: одне стрілецьке відділення і одне відділення кулеметників, що зазнало втрат; один легкопоранений; висновок: стан добрий;

б) залучені під час пересування розпорошені військові: кількісно близько двох відділень, у складі яких є елементи, особливо вартісні для потенційного ведення малої війни (вишколені підривники); висновок: невідомо (фактор непевності);

в) залучені під час пересування цивільні особи — люди з найрізноманітніших груп населення щодо віку, походження, мілітарних знань та озброєння; висновок: патріоти; це добровольці, а частково люди, що з політичних причин приперті до стіни і яким немає на що сподіватися, окрім кулі чи зашморгу!; вибору в них немає, і вони триматимуться до кінця;

г) забезпечення: невеликий запас боєприпасів, медичного матеріалу; харчів вистачить ще на півтора дня.

Ворог: зайнятий продовженням наступу; бойові війська з високим воєнним потенціалом; ставлення до мирного населення, наскільки відомо, коректне; за якийсь час їх, найімовірніше, змінять менш цінні формації безпеки, а також політично заангажовані військові та поліція; тоді розпочнеться терор, спрямований проти мирного населення.

Власні можливості: існує лише принциповий вибір між полоном і переходом до малої війни.

Тож старший лейтенант Гофер вирішує перейти у стан малої війни. Це рішення дається йому нелегко. Йому відомо, що через неврегульованість питань житла, постачання і медичної служби формації малої війни страждають незрівнянно більше від регулярних військ. Він усвідомлює, що вже перше значне погіршення погодних умов і неуникненний прихід зими жорстоко скоротять чисельність його загону. Він ставить собі чесне запитання: «Чи ми взагалі в стані витримати фізичні й моральні негаразди, які будуть значно перевищувати ті, до яких звик мій взвод?»

У такій ситуації командир взводу не лише наказує, але й мусить провести бесіду зі своїми людьми. І тут таке ж значення, як і повноваження віддавати накази (які він усе ще зберігає за собою), матиме сила його вміння переконувати.

*

Відтепер старший лейтенант Гофер муситиме цілком самостійно вирішувати наступні питання:

Вирішення цих нагальних «проблем виживання» (постачання, житло, медичне забезпечення) матимуть помітний вплив на його думки і вчинки, а подекуди й цілком визначатимуть їх.

*

Аби відповідати вимогам воєнного права, змішаний загін, сформований з військових та цивільних осіб, повинен:

1. Мати відповідального провідника.

2. Носити розрізнювальні знаки, які можна було б розпізнати здалеку.

3. Неприховано носити зброю.

4. Дотримуватися законів і традицій ведення війни.

Пункт 1 виконано. Старший лейтенант Гофер — відповідальний командир. Якщо він вийде зі строю, то його замінить наступний після нього за званням.

Пункт 2:

а) не стосується неуніформованих цивільних;

б) вислів «розпізнати здалеку» означає дистанцію піхотного бою, тобто віддаль 100 метрів і менше;

в) розрізнювальним знаком може слугувати