Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
19) Грамота — Fejér V. 3. 87: власники села Вишкова (Visk) над Тисою в теп. полудн. Мармароші (в грамотї вона зачисляєть ся до Угочської столицї) випрошують собі від короля нову грамоту, замість даної їм кор. Стефаном suo priuilegio mediante, sed ipsum priuilegium receptum fuisset per Ruthenos ducis Leonis, qui tunc comitatum de Ugocha hostiliter devastarunt. З текста грамоти виходило б, що сей руський похід не став ся безпосередно перед виданнєм грамоти, а трохи давнїйше. Напад аж на Вишк, від границї положений досить далеко, виключає гадку про якийсь пограничний набіг самих Львових людей — мусїв то бути таки похід.
20) В записцї Холмського евангелия: „коли ся женило Георгий князе, а отець єму в Угры ходило — тогды скончаша ся книги сия” (15/X. 1283) (Отчеть Румянцевскаго музея за р. 1892-4 і Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. XIV, біблїоґр. c. 40).
21) Іпат. c. 585.
22) Monumenta Germ. hist. IX c. 716, 745. Шараневич (ор. c. c. 87-8) і тут справедливо припускає можливість, що мова йде не про галицьких Русинів, хоч стилїзація другої з сих двох звісток (Continuatio Floriacensis: Andreas exercitum ducens in Austriam, in quo habuit Tartaros et Ruthenos et alias barbaras nationes) скорше б промовляла за якоюсь поважнїйшою ролею Русинів у сїм походї.
23) Nos Gregorius comes de Beregh officialis Leu ducis Ruthenorum et quotuor iudices nobilium de eodem damus pro memoria — потверджують угоду партий в процесї, a. D. 1299 — Fejér VI, II c. 216-7. Сей документ, з того ж ориґіналу був перед тим публїкований у Катони VII c. 1200, але видавець читав: officialis seu ducis, l i s пишуть ся подібно, але genetivus: ducis не годить ся з seu.
24) Codex diplomaticus comitum Zichy I ч. 129.
25) dum obsederamus castrum Machk occupatum a progenitoribus nostris per regem Galliciae — Fejér VIII. 2 c. 326 і VIII. 6 c. 60.
26) Про сей епізод низше; імя Machk, чи Маgh (варіант) трохи нагадує замок Magyoros, котрого руїни лишили ся коло села Mogyoróska (по словацьки Страбске) над р. Топлею.
27) У Длуґоша (II. 397) Татари беруть участь в походї Шварна на Польщу 1266 р., але се додаток його власної фантазії: польські записки нїде про Татар не згадують.
28) Іпат. c. 575, 585, 588, 591.
29) Іпат. c. 588.
30) Іпат. c. 578-9, 585, 587-9.
31) Іпат. с. 578.
32) Іпат. с. 575-6, 581-2, Воскр. I. 172, Monumenta Poloniae II. 847, 878, III. 364. Можливо, що й татарський напад на Сендомирську землю, записаний в декотрих польських річниках під р. 1293 (Monum. Pol. h. III. 185), стояв у якімсь звязку з заходами Льва коло прилучення Люблинщини.
33) Левъ... єха к Ногаєви оканьному, проклятому, помочи собЂ прося отъ него на Ляхы... а Мьстиславъ и Володимеръ, сынъ Мьстиславль Данило поидоша неволею татарьскою — Іпат. с. 581.
34) Див. текст в прим. 14 (в сих словах є одначе ваганнє в варіантах: annua tributa i omnia tributa). Меньше вартна звістка Івана Віктрінґського, в оповіданню про подїї 1341 р., що татарський хан уважав Галичину своєю tanquam sibi et suis progenitoribus censuale (Fontes rerum Germanicarum I c. 438): тяжко покладати ся на докладність відомостей такого далекого хронїста, і сї слова можуть просто означати залежність Руси від Орди. Так само ще загальнїйший вираз; tributarii reges Litwinorun et Ruthenorum — Voigt Codex dipl. Prussiae III ч. 21.
35) Іпат. c. 536; описуючи контраст Данилової слави з пониженнєм його в Ордї, лїтописець каже: „нынЂ сЂдить на колЂну и холопомъ называєть ся, и дани хотять, живота не чаєть, и грозы приходять”. Як бачимо, риторична опись, з котрої заведеннє дани на практицї годї вивести.
36) Іпат. c. 595.
37) Таку практику знаємо докладно в пізнїйших часах на Поділю, за Коріатовичів: гроші на контрібуцію Татарам зберали ся тільки часами, а не реґулярно, були явищем надзвичайним: див. грам. 1375 і 1392, Акты Зап. Рос. І ч. 4 і Zródła V c. 21.
38) Іпат. c. 591 (чи не читати: замість „єго” „єю рядьцахъ” ?).
39) Не було тут, як бачимо, затвердження ханом передачі володимирського стола, як думає Линниченко (див. дальше нотку на c. 103).
40) Іпат. c. 591, 611-2.
41) В сучасній лїтературі залежність Галицько-волинських земель від Татар часом занадто побільшуєть ся. Так нпр. Леонтович (Очерки исторіи рус. литов. права І c. 215) думав, що від часів Льва відносини Татар до галицько-волинських князїв зрівняли ся з загальною нормою залежности від Орди, в якій тодї були князї великоросийських земель. Линниченко (ЗамЂчанія на статью Ржежабка c. 95), виступаючи против поглядів Ржежабка, приймав також значну залежність Галицько-волинської держави від Орди — нпр. що князї затверджували ся ханом. Полємізуючи ж з моїми поглядами, висловленими в першім виданню сеї книги, він іде ще далї в тім напрямі і стає майже на тім становищу, що й Леонтович (про се його реферат в одеськім істор. товаристві і Дополненія къ замЂчаніямь, c. 109-112). Але при сїм йому приходить ся пускати ся на ріжні способи; він каже, що з правного становища відносини до Орди були ті ж самі в Галицько-волинській державі, що й землях великоросийських, тільки фактична залежність була слабша (наче б тут противставляв ся дипльоматичний акт його переведенню в практицї, а не говорило ся взагалї про фактичні відносини), іґноруючи ріжницї в формах воєнної помочи у нас і в землях північних, толкує він сю відміну тим, що наші землї залежали ”від полудневих Татар” (sіс) і т. и.
42) Іпат. c. 588-9.
43) Іпат. c. 588, 589.
44) Іпат. c. 615.
45) Т. II c. 378 і далї, passim, і c. 403.
46) Іпат. c. 605.
47) Іпат. c. 593.
48) Іпат. c. 591.
49) Іпат. c. 593.
50) Іпат. 594-5.
51) Іпат.
