Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський

52) Про сей епізод говорив я в т. II c. 399-400.

53) Іпат. c. 613.

54) Іпат. с. 613, пор. 574.

55) Іпат. c. 592-3.

56) Іпат. c. 596-7, 613-4, про поміч дану Володимиром разом з Юриєм Конрадови — Іпат. c. 587, пор. Monumenta Poloniae III c. 185.

57) Іпат. c. 616.

Темні часи; спадщина Мстислава; сполученнє Галицько-волинської держави за Юрия Львовича; полїтична ситуація в перших роках XIV в.; утвореннє галицької митрополїї; королївський титул Юрия; смерть Юрия. Лев і Андрій Юриєвичі, їх полїтика і союз з Прусією і відносини до Татар, литовські відносини; участь в угорських справах; руські землї й партизани за Карпатами; кінець Юриєвичів. Безкняжий час; претенденти; Юрий-Болєслав, початок його князювання; його загранична полїтика: союз з Прусією й становище супроти Польщі, союз з Литвою, польсько-угорський союз і порозуміннє в справі Галичини; традиції угорської полїтики; відносини до Угорщини Юрия-Болєслава. Внутрішнї відносини — звістки про них, релїґійна справа, протеґованнє нїмецької кольонїзації, відносини до боярства; смерть Юрия Болєслава; кандидатура Любарта, його роля. Любарт князем галицько-волинським.

На вступних роспорядженнях Мстислава та на звістцї про з'їзд Льва з Вацлавом уриваєть ся Галицько-волинська лїтопись. З тим „кімерійська пітьма” спадає на історію Галицько-волинських земель, бо якої небудь української лїтописи з сих часів не маємо, а північні лїтописи давно перестали подавати які небудь звістки про українські справи: полїтичне й суспільне житє колишнїх складових частин Руської держави розійшло ся зовсїм далеко. Скупих звісток, які можна визберати в чужих джерелах, та грамот галицько-волинських князїв, що переховали ся в чужих архивах (таких грамот до тепер звістно вісїм з р. 1316-1339) 1), ледви вистає на те, аби лише уставити ряд галицько-волинських князїв та бодай якось в приближенню означити часи їх князювання. Тільки про останнього галицько-волинського князя Юрия-Болеслава знаємо трошечки більше.

Галицько-волинська лїтопись полишає нас в р. 1290, коли на Волини сидїв Мстислав, в Галичинї Лев, а син Льва Юрий мав Белзько-холмське князївство. Як довго ще потім княжив старий Лев, ми не знаємо. В науковій лїтературі XIX в. широко розповсюднена дата 1301 р., як рік його смерти, але доказів автентичности її нема нїяких, хоч треба признати, що сама по собі вона можлива: Лев мусїв мати сїмдесять лїт уже десь коло 1295 р. і не міг далеко перетягнути за границю XIII в. З поміж написаних його іменем грамот декотрі датовані останнїми роками XIII і першими XIV в., але з сих „Львових грамот” нема анї одної певної (хоч звістно їх in extenso кільканадцять) 2). Одинока документальна звістка про нього з сих часів, яку досї удало ся видобути — се той документ Григория наджупана бережського, що називає себе урядником Льва в 1299 р. 3). Подробиць про останнї лїта житя Льва взагалї не маємо нїяких, окрім дуже пізньої і нїчим не задокументованої традиції, що перед смертию він постриг ся в монахи і дуже змінив свій суворий давнїйше характер 4).

Не знаємо, чи пережив Льва Мстислав, про котрого з кінцем Волинської лїтописи нїчого не чуємо, і навіть пізнїйших традицій не маємо нїяких 5). Не знаємо також, чи лишив він по собі наступників. В волинській лїтописи ще 1280/1 р. згадуєть ся його син Данило, тодї вже, видко, дорослий, але більше ми про сього Данила не знаємо нїчого — чи пережив він батька, чи мав потомство.

До недавна була гадка, що потомки Мстислава княжили ще в 2-ій половинї XIV в. в Холмській землї. Ся гадка вийшла з одної записи на евангелїю з датою 1376 р., де якийсь князь Юрий холмський, „син Даниліа холмского” надає чотири села холмській катедрі 6). Сього Данила признано тим Данилом Мстиславичом, хоч при тім зіставало ся невиясненим, як опинив ся він у Холмі. Але в дїйсности не можна припустити, аби в другій чверти XIV в. або пізнїйше були які небудь мужеські потомки Романової династиї, й тепер в науцї загально запановало переконаннє, що той Юрий Холмський, хоч би навіть признати ту грамоту автентичною (против автентичности її теж піднесено закиди), у всякім разї не може уважати ся потомком Мстислава 7).

Треба думати, що коли по смерти Мстислава й зістали ся якісь мужеські потомки, вони недовго пережили його; бо колишнї Романові землї всї зібрали ся в руках Юрия Львовича, і він перенїс свою столицю до Володимира. Се, що Юрий злучив в своїх руках і спадщину свого батька, і спадщину Володимира Васильковича, знаємо зовсїм певно: сьвідчить про се захована до наших часів Юриєва печатка, де він титулує себе rex Russie princeps Ladimerie, а потверджує се і той факт, що сини його таки дїйсно володїли Волинею. Припустити, що Юрий здобув її силоміць, тяжко, бо при тодїшнїх відносинах Мстислав чи його потомки могли найти поміч і у Татар, і у Литви, так що неминуче розгоріла ся б велика війна, яка б не проминула безслїдно в наших джерелах. Як зараз побачимо, захована для нас характеристика Юриєвого князювання підносить спокій, в якім жила за його часів Руська земля, отже якусь усобицю за Волинь і з огляду на те тяжко припустити. Тому треба таки думати, що Волинь дістала ся спадщиною Юриєви, або може й його батькови ще, коли вимерла родина Мстислава. З тим — чи зараз, чи згодом, Володимир став столицею цїлої держави, і зістаєть ся такою потім при наступниках Юрия. Для його часів на таке перенесеннє центра ваги з Галичини на Волинь дає натяки знову таки його печатка, де Юрий титулуєть ся спеціально princeps Ladimerie, і на печатцї виднїєть ся герб, що був заразом гербом м. Володимира — уоружений їздець. Обставини й мотиви такого піднесення Волини й Володимира лишають ся нам незвістними.

Не можучи поставити докладної границї між князюваннєм Льва й його сина, згадаємо звістні нам подїї з початку XIV в., не привязуючи їх до котрогось із сих князїв спеціально. На жаль тільки, звістно тих самих фактів дуже мало.

Одним була втрата Люблинської землї. Факт сей стояв у звязку з тодїшнїми польсько-руськими відносинами взагалї.

Ми бачили вище, що Лев в боротьбі за краківський стіл був союзником польських князїв з молодшої лїнїї: Болєслава мазовецького (Земовитовича) і Володислава Локєтка (куявського), але заразом був також приятелем Вацлава чеського (Другого). Коли слїдом по уступленню Болєслава Вацлав виступив претендентом на Краків і опановав Малопольщу, Лев, здаєть ся, зістав ся його приятелем,