Вірш і розмова - Ганс Георг Гадамер
Дросте-Гюльсгоф, Анете баронеса фон (1797–1848) — німецька поетка великої виражальної сили. Відмовилася від декоративної ліричности на користь невибагливої мови і строгих ритмів. Писала також прозу. Серед творів — збірки «Вірші» (1838; 1844), «Духовний рік» (1851).
Єремія — один з найбільших пророків Старого Заповіту. Проповідник. Жив у VII–VI ст. до Р.Х.
Зінґер, Курт (1886–1962) — науковець-економіст. Автор праці «Платон і європейський вибір» (1931), яку присвятив пам’яті Фр. Вольтерса, а також низки книжок про Японію.
Йоахімі-Деґе, Марі (1875 — після 1950 р.) — науковець, перекладач. Упорядкувала видання творів Фр. Гьольдерліна. Авторка книжок «Світогляд німецького романтизму» (1905), «Проблеми німецького Шекспіра у XVIII ст. і в добу романтизму» (1907). Упорядкувала зібрання творів Фрідріха Гьольдерліна (1908 р.).
Кант, Імануїл (1724–1804) — німецький філософ, учений, батько німецької класичної філософії, засновник критицизму, або трансцедентальної філософії. На його погляд, метафізика — це наука про абсолютне в межах людського розуму. Автор «Критики чистого розуму» (1781), «Критики практичного розуму» (1788), «Релігії в межах чистого розуму» (1793). «Критика чистого розуму» разом з «Або — або» Сьорена К’єркеґора — найважливіша філософська лектура вісімнадцятирічного Ґадамера.
Канторович, Ернст (1895–1963) — науковець, приятель і шанувальник Ст. Ґеорґе. Автор книжки «Кайзер Фрідріх Другий» (1927), в підготовці якої Ст.Ґеорґе брав щонайбезпосереднішу участь. 1938 р. еміґрував з Німеччини.
Каснер, Рудольф (1873–1959) — австрійський письменник, філософ культури. Представник езотеричного християнства. Автор творів «Містика, митець і життя» (1900), «Смерть і маска» (1902), «Індійський ідеалізм» (1903), «Мораль музики» (1905), «Основи фізіогноміки» (1922), «Міфи душі» (1927), «Боголюдина» (1938), «Народження Христа» (1951).
Кіпенберґ, Антон (1874–1950) — німецький видавець, перекладач, письменник. Від 1905 р. керував видавництвом «Інзель» («Острів», див. прим. в розділі «Реалії»). Уклав найбільшу приватну збірку рукописів Ґьоте. Член президії (від 1919 р.), згодом президент (1938–1950) товариства Йоганна Вольфґанґа фон Ґьоте. Перекладав фламську літературу.
Клопшток, Фрідріх Ґотліб (1724–1803) — німецький письменник. Започаткував німецький літературний ірраціоналізм. В поезії висловлював щирі почуття й особисті переживання. Автор трагедій «Смерть Адама» (1757), «Давид» (1772), драм «Битва Германа» (1769), «Герман і князі» (1784), «Смерть Германа» (1787). Писав оди, пісні, елегії.
Комерель, Макс (1902–1944) — філософ. Автор книжки «Поет-вождь у німецькій класиці», в якій поставив Ст. Ґеорґе в ряд найвидатніших німецьких поетів. Важливе місце у книжці належить Фр. Гьольдерлінові. Палкий прихильник Ґеорґе, Комерель невдовзі відійшов від нього, не переставши однак захоплюватися його віршами. Ґеорґеанцям закидав сектантівство і спробу витворити навколо їхнього кумира релігійний культ. Після повернення Мартіна Гайдеґґера до Фрайбурґа став найвпливовішою постаттю в духовному житті Ґадамера і його приятелем.
Курцій, Ернст Роберт (1886–1956) — філолог-романіст. Популяризував у Німеччині творчість Андре Жида, Марселя Пруста, Поля Валері, Хосе Ортеґи-і-Ґасета, Томаса Стернза Еліота. Займався проблемами французької культури, відтак медієвістикою. Перекладав з французької та іспанської мов. Автор книжок «Літератори-провісники сучасної Франції» (1919), «Моріс Барес і духовні засади французького націоналізму» (1921), «Бальзак» (1923), «Дух Франції в новій Європі» (1925), «Німецький дух у небезпеці» (1932).
Лаоцзе, або Лао-цзи, або Старий Учитель (604 до Р.Х. — VI ст. до Р.Х.) — разом з Конфуцієм найславетніший китайський мислитель. Засновник даосизму. Людина, каже Лаоцзе, має жити згідно з вимірами земного дао, яке, на противагу до надземного дао, вона здатна осягти. Відтак людина — істота, якій належить і думати, і діяти.
Лепсіус, Сабіне (1864–1942) — малярка-портретистка, шанувальниця Ст. Ґеорґе. В будинку подружжя Лепсіусів Ґеорґе влаштовував перші літературні вечори. Видала книжку спогадів «Стефан Ґеорґе. Історія дружби» (1935). Відтворюючи правдиві обставини берлінського життя поета, розвіяла низку скандальних міфів довкола його особи. Серед них найскандальнішим був міф, нібито на одному з вечорів Ґеорґе два голі хлопчаки тримали його книжку «Килим життя».
Лібкнехт, Карл (1871–1919) — німецький політик. Єдиний депутат райхстаґу, який голосував проти кредитів на війну. Обстоював ідею страйкової боротьби проти війни. 9 листопада 1918 р. проголосив у Берлінському замку «вільну соціалістичну республіку».
Лукач, Ґеорґ (1885–1971) — угорський історик літератури і філософ культури. Уславився «Теорією роману» (1916), в якій історичність — центральна категорія суспільного буття. До його відомих праць належать: «Історія розвитку сучасної драми» (1911), «Ґьоте і його доба» (1946), «Естетика» (1963), «До онтології суспільного буття» (1971–1973).
Люксембурґ, Роза (1870–1919) — політик, провідний теоретик лівого крила німецької соціал-демократії. 1905 року взяла участь у варшавській боротьбі проти російського панування. В революції вбачала єдиний успішний шлях повалення капіталізму і встановлення соціалістичного ладу. Активно виступала проти мілітаризму і колоніалізму.
Лютер, Мартін (1483–1546) — німецький реформатор, проповідник, мислитель. За Лютером, віра справджується в діяльній любові, місце її справдження — професія людини. Духовенство не ближче до Господа, ніж миряни. Писав латинською і німецькою мовами. Його переклад Біблії, який тільки за його життя видавали понад чотири сотні разів, — найважливіше літературне досягнення реформації. Урівноправнив німецьку мову, вивівши її в ряд з гебрейською, старогрецькою і латинською. Відкидав канцелярський соціолект і вимагав писати такою мовою, «якою розмовляє мати вдома і посполитий люд поготів».
Ляйен, Фрідріх фон дер (1873–1966) — германіст, дослідник казок і легенд. Автор праці «Казка» (1911), уклав серію «Казки світової літератури» (1912–1940).
Ляндманн, Юліус (1877–1931) — науковець-економіст, приятель Ст. Ґеорґе.
Майстер, Ернст (1911–1979) — німецький лірик і мислитель. Учень Ґадамера. Плекав сюрреалістично-символістичну традицію, лаконічно й епіграматично загострену, герметичну мову. Короткі вірші поєднують темнаві натяки і проникливі візії. Автор збірок «Виставка» (1932), «Числа і фігури» (1958), «Потік і камінь» (1961), «Знак за знаком» (1968), «Щілина часу» (1976), «Кімната без стін» (1979). Провідні теми: страх перед непевним прийдешшям, смерть, потойбіччя, вічність, час. Подібно до Пауля Целяна, йшов шляхом редукування мовлення.
Максимін — ідеалізований образ вродливого юнака. Прототипом цього гомоеротичного образу був Максиміліан Кронберґер (1888–1904), з яким Ґеорґе познайомився в березні 1902 р. в Мюнхені.
Маларме, Стефан (1842–1898) — французький символіст, «принц поетів». Знакова фігура поетичного мистецтва свого часу. Хоч прагнув самотинного життя, став відомим завдяки публікаціям у періодиці. Перша збірка «Вірші» з’явилася щойно 1887 р. Слави зажив книжкою «Вірші та проза» (1893). Його вплив на Ст.Ґеорґе годі переоцінити.
Манн, Томас
