Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
20. У зв’язку з тим, що Верховна Рада України 21 липня 2006 р. ратифікувала Факультативний Протокол до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (від 18 грудня 2002 р.), який був підписаний Україною 23 вересня 2005 р. у Нью-Йорку, на порядок денний постало питання про створення на теренах нашої держави нової громадської інституції з достатньо широкими повноваженнями, яка повинна контролювати діяльність ДКВС з метою недопущення катувань і дотримання всіх інших норм цієї Конвенції ООН — національного превентивного механізму. Адже ст. 17 Факультативного Протоколу передбачає, що не пізніше ніж через один рік після його ратифікації, держава- учасниця підтримує, призначає або створює один чи кілька національних превентивних механізмів для недопущення катувань на національному рівні. Згідно зі ст. 18 цього Протоколу, держави-учасниці повинні гарантувати функціональну незалежність національним превентивним механізмам та їх персоналу, а також забезпечити умови для їх належного функціонування.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНАРозділ II ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ
Глава 5 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ
Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу
1. Засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.
2. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, його стягнення провадиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.
3. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до закону.
1. Штраф — це грошове стягнення, що призначається у межах, встановлених Кримінальним кодексом України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф застосовується як основний і додатковий вид покарання.
2. Відповідно до норми, що міститься у ч. 1 статті, що коментується, на засудженого покладається обов’язок у місячний строк після набрання вироком суду законної сили сплатити штраф та повідомити про це відповідний суд шляхом подання документа про сплату штрафу. Таким чином, насамперед закон надає засудженому можливість сплатити штраф у добровільному порядку. Якщо засуджений у вказаний строк не сплатив штраф добровільно, стягнення штрафу проводиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок. Отже, виконання покарання у виді штрафу в таких випадках покладається на органи державної виконавчої служби, які здійснюють свої повноваження на підставі та у порядку, передбаченому Законом України «Про державну виконавчу службу».
3. Відповідно до ст. 1 Закону «Про державну виконавчу службу», Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Головним завданням Державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Примусове стягнення штрафу здійснюється державними виконавцями в порядку, визначеному у Законі України «Про виконавче провадження». З метою більш детального врегулювання порядку і умов вчинення виконавчих дій державними виконавцями і на розвиток Закону України «Про виконавче провадження»(далі — Закон) наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5 «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» була затверджена і оголошена Інструкція про проведення виконавчих дій.
4. Відповідно до ст. 3 Закону, примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі відповідних виконавчих документів, перелік яких закріплений у ч. 2 цієї ж статті і до якого поряд з іншими документами, зокрема, належать виконавчі листи, що видаються судами. Таким чином, підставою для примусового виконання державним виконавцем покарання у виді штрафу є виконавчий лист, виданий судом, який постановив вирок.
5. Отримавши від суду виконавчий лист, державний виконавець, попередньо впевнившись в тому, що він відповідає всім вимогам до виконавчих документів, передбаченим у ст. 19 Закону, відкриває виконавче провадження у порядку, визначеному ст. 24 Закону — у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
6. У статті 10 Закону закріплений перелік учасників виконавчого провадження, до яких, зокрема, належать: державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оцінної діяльності— суб’єкти господарювання. У необхідних випадках і в порядку, визначеному Законом для проведення виконавчих дій, державним виконавцем можуть також залучатися поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.
Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У нашому випадку стягувачем є держава, на