Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

Прем’єр-міністр України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих дер­жавних адміністрацій, на території яких вони розташовані;

народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами;

Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній те­риторії;

сільський, селищний, міський голова — на території відповідної місцевої ради.

2. Представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвіду­вати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.

1. Стаття, що коментується, визначає перелік посадових осіб органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями щодо здійснення державного контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань і мають право без спеціального дозволу відвідувати установи вико­нання покарань. У цій статті йдеться про право не просто відвідувати устано­ви виконання покарань, а виконувати при цьому певні функції контролю за їх діяльністю.

2. Правове регулювання відвідувань органів і установ виконання покарань має важливе значення з точки зору не тільки постійного контролю за їх діяль­ністю, а й прозорості цих закладів для широкого кола населення. Подібне пра­вове регулювання є необхідним ще й тому, що в такий спосіб впорядковується даний бік діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань, більш чітко визначаючи її права та обов’язки.

3. Відвідування органів і установ виконання покарань представниками ор­ганів законодавчої, виконавчої та судової влади зумовлене потребами вико­нання ними своїх обов’язків.

4. Серед органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань, особливе місце належить Верховній Раді України, яка здійснює парламентський контроль. Особливість ролі Верховної Ради України в цій сфері зумовлюється тим, що вона є єдиним законо­давчим органом нашої держави, а відповідно до п. 14 ст. 92 Конституції Украї­ни, виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань.

Крім цього, Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за дотриманням законності при виконанні кримінальних покарань і через ін­ститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (далі — Уповноваже­ний), який діє відповідно до вимог Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі — Закон). Зокрема, ст. 3 Закону передбачає, що метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і гро­мадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами; 3) запобігання порушенням прав і сво­бод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приве­денню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій га­лузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприян­ня правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

5. Для реалізації покладених на Уповноваженого завдань він наділяєть­ся цілим комплексом повноважень, які закріплені у ст. 13 Закону, і серед ін­ших йому надаються такі: а) відвідувати у будь-який час місця тримання за­триманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими пока­рань та установи примусового лікування, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; б) звер­татися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити само­стійно, а також особисто або через свого представника брати участь в судово­му процесі у випадках та порядку, встановлених законом; в) направляти у від­повідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; г) пере­віряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина від­повідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

5. Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Кон­ституції України, законів України, міжнародних договорів України стосов­но прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповнова­женого та подання Уповноваженого до органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб для вжиття відповідних заходів реагування у місячний строк щодо усунення виявлених порушень.

6. Щорічно Уповноважений представляє Верховній Раді України доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднання­ми громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від фор­ми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями або бездіяльністю права і свободи людини і громадянина, та про виявле­ні недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадяни­на. Окремий розділ у щорічній доповіді Уповноваженого присвячений питан­ню забезпечення прав і свобод людини у кримінально-виконавчих установах України. За щорічною доповіддю Уповноваженого Верховна Рада України приймає постанову.

7. Названі у коментованій статті особи у межах своїх повноважень при відвідуванні органів і установ виконання покарань мають право заходити у всі приміщення, знайомитися з необхідними документами, зустрічатися та мати бесіди з будь-якими особами з числа як засуджених, так і персоналу, пе­ревіряти боєздатність служб і рівень знань працівників тощо. Відвідування може завершуватися підбиттям підсумків, складанням відповідних планів чи довідок.

8. Встановлення у ч. 2 цієї статті правила, за яким представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвідувати установи виконання по­карань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управ­ління зазначеними установами зумовлено потребою забезпечення безпеки на­званих осіб. Оскільки чинне законодавство не визначає переліку випадків, за яких у наданні такого дозволу може бути відмовлено, доцільно припустити, що така відмова може мати місце