Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
408 У «Бенкеті» Платона Алківіад порівнює Сократа з фігурками силенів, усередині яких були заховані зображення богів (Бенкет 215Ь). Див. прим. 7 до циклу «Басни Харьковскія».
409 Див. прим. 94 до діалогу «БесВда, нареченная двое». Сковорода розглядав біблійний текст як свого роду поетичну фікцію, яка являє собою "неправду", що є особливою правдою [про природу поетичної правди див.: Ingarden R. О tak zwaney "prawdzie" w literaturze// Ingarden R. Studia z estetyki. - Warszawa, 1966. - T. 1. - S. 415^64].
410 Говорячи про Мойсея-"обманщика", Сковорода, очевидно, має на думці поширений у Європі "лібертинський" твір «Про трьох обманщиків», в основу якого покладені писання сирійського автора XI ст. Абу ль Алла, спрямовані проти Мойсея, Христа й Магомета, котрі, мовляв, є "трьома ошуканцями" людства [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 58]. Зрештою, сюжет про "трьох ошуканців" зринав і в інших виданнях, наприклад, у книзі «Theophrastus redivivus» (1659 p.).
411 Очевидно, Сковорода натякає на Федрову байку «Гора породила мишенятко» [див.: Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Лит-винова. - Київ, 1986. - С. 89]. Була й латинська приказка: "Parturiunt montes, nascetur ridiculus mus" ("Тужаться гори, а народжується смішне мишеня") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва,
2006. - С. 263], яка зринає, наприклад, у трактаті Горація «Про поетичне мистецтво» (139): "Гори в пологах важких, а родиться... мишка маленька" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 218]. Український варіант цієї приказки: "Вродила гора миш" [Франко, № 6658], а російський: "Гора мышь родила" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 516].
412 Натяк на байку «Голодний Лис та виноград»: "Якось в саду голодний Лис, стрибаючи, / Зірвати гроно прагнув із вершка лози. / Коли дістати все ж не зміг, сказав таке: 'Облишу, виноград ще кислий, не дозрів'" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 74]. Сюжет про лисицю та кислий виноград добре відомий і в східнослов'янському фольклорі [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. - Ленинград, 1979. -
С. 59 (59)].
413 Євангелія від св. Івана 5: 39.
Книжечка о Чтёніи Свящён[наго] Писінія, наречённа Жена Лотоба
Любёзный Друже Михайле1!
В самом Открытіи Намѣсгничесгва Харковскаго2, во Врёмя непресганных Осѣнных Дощёй, прогоняя Скуку, написал я сію Кнйжицу в Монасгырѣ Сѣннянском3. Сей Монасгырик подарйл Печёрской Лаурѣ святый Іусгын, Митрополіта Бѣлагорбдскій4, в котором он часто уединялся ради Гбрних Вертоградов и Чйстаго Нёба. Брат мой, Іустін Звѣряка5, бывый тогда Игуменом, не могл чувсгвовать Вкуса в ЖенѢ моёй Лотовой. Однак был Тѵпбграфом и забавлялся Книгами Еллинскими и Рймскими. Но ты, Любёзный Друже, имѣеш Вкус не Звѣрскій. Можно ли мнѣ не сказать о Тебѣ (в Полуночном Канбнѣ пёрваго Гласа):
"Явйлся еси Аврааму, Чисгѣйшую Часть Богослбвія показуя"6.
Всѣ богослбвсгвуют, но не по Авраамску. Всѣ вкушают и жуют, но не по Іяковлю Сыну.
"Іудо, Сьше мой! Тебе похвалят братія твоя..."7
"Зубы Его, паче Млека"8.
Кто может поминать Жёну Лбтову, аще не будет Бог с ним? "Помни, де, ПоС/ТІІдпяя твоя..."9 А Послѣднее видь есгь Чтб ли Оно, аще не Конёц и Вѣчносгь? "Помни ПоС/ТІІдпяя твоя"10, сйрѣчь Слѣдующее за Дѣлами твойми. Все наше ищезает, а на Міісто Тііпії Вѣчность... О Вѣчносге! Ты Едйна есй и Свѣт нам и Память. Безславен Судія, не пбмнящій Тебё! Безпамятен Тебё забывшій Богослов! О Віічпосге! Мати тебѣ Память, а Ты Ея Мати... Спягцій на Біблій, Кнйжниче мой, скажй мнѣ, Ктб ли? и Чтб ли гнѣздйтся в Памяти твоёй? Кая Рѣчь и кая Невѣсга живёт и образуется в твоем сем, всѣх Морскйх и Вбздушных Бездн шйршем, Зерцалѣ? Чтб то плѣняет и веселйт твою и Вселённыя Царйцу? Кую Царйцу? Память (говорю) твою? Пожалуй, скажй!..
Отвѣщает Кнйжник. Тфу! Как не знать Сего? Радуга во Облакѣ, Красавица в Зёркалѣ, а прекрасный Наркісс мой11, Мір сей вйдимый во Очах мойх, будьто в двойх Зёркалушках, смбтрит на себе, амурится и любуется сам собою непресганно...12
А сверх сего, ничего ли тебѣ на Память не прихбдит?
Отвѣт. Да Чтб ли Другбе Какбе прійдёт? Видь, что вйдиш, то и пбмниш... О Друг ты мой! Знал я Сіє прёжде твоего Отвѣта. Знаю, что ты весь, как Наркісс твой во Водах, потопйлся в Налйчносгь13. А Память твоя гдѣ? Во мнѣ! Чтб ли она пбмнит? Все! Как же пбмнит? Видь Все твоє и весь твой Вздор (хаос14) торчйт под Носом твоим. Вся твоя Рухлядь, весь Болван твой, Мір сей, лежйт на Очах твойх, гнѣздйтся в твойх Зѣнйцах. То Едйно тбчію пбмнится, что Забчное. Гдѣ убо твоя Память? Видь у тебё нѣт Ничего
Забчнаго. И нынѣ к чему она тебѣ? Скажи мнѣ: гдѣ такое Око, чтоб не было ему на Чтб-либо смотрѣть? Не может убо быть и Память, когда Нёчево ей пбмнить.
Пожалуй, не мучь мене15! (прбсится Кнйжник). Я видь пбмню Все Тбе, Что здѣлалося Вчера... О бѣдный! с твоєю Вчерашнею Памятію...
Вчера de твоє уже пройшло. Погйбла купно со твоим Вечером и Память твоя. Все Тбе есгь то твоє Вчера, что уже игцёзло, отцвѣлб и не узнает М іісга своего16. Агце Земля твоя есгь Ничтоже, како и не Память? Вот! се она от Земли Земная твоя Память, послушай! "Лице Господнє на твор[ягцыя] Злая, еже потребйти от Землй (завйсяшу) Память их"17. Пожалуй, проснйся! Не весь погружайся в Землю! Приложй к ней и То, ЧГК) не вйдиш. А прилбжиш, если вспбмниш. Тѣм онб Велйкое, чем НеТ/ТІІіІІІОе. НеТ/ТІІіІІІОе, яко невйдное. Кто бо может растлйть Забчное и Невйдное? И Что есть Святое, агце не удалённое от Тли? Сія же то есгь Исгинная Память: признать, обнять и принять в Памятное наше Зерцало Тую Святыню, котбрая утаённа, то есгь от
