Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців - Вадим Денисенко

ключова дата — це 14 квітня, завершення кризи. Того дня Верховна Рада ухвалила постанову «Про Кабінет Міністрів України», якою прийняла відставку прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, визнала такою, що втратила чинність, свою постанову від 16 лютого «Про відхилення звіту Кабінету Міністрів України та визнання діяльності Кабінету Міністрів України незадовільною», і призначила на посаду прем’єр-міністра Володимира Гройсмана186. Ініціаторами тієї постанови були голови фракцій БПП і НФ Юрій Луценко та Максим Бурбак187. За постанову проголосували 257 народних депутатів, серед них майже всі члени двох фракцій коаліції (БПП — 131 зі 146, НФ — 75 із 81)188. Отже, заміна прем’єра — це було спільне погоджене рішення двох фракцій.

Не секрет, що після 16 лютого в керівництві НФ активно обговорювали плани «грюкнути дверима», «проявити твердість», «показати характер», тобто, попросту кажучи, образитись. Зрештою емоціям не дали взяти гору.

Передусім це було рішення лідера НФ Арсенія Яценюка. Про свій намір скласти повноваження прем’єра він повідомив у зверненні до народу 10 квітня. «Керівництво урядом — це тягар. Це — інструмент, а не привілей. Не можна допустити одного — дестабілізації виконавчої влади під час війни. Така перспектива неминуча, якщо після відставки не буде негайно обрано новий уряд України. Розв’язання ситуації нарешті стало досяжним. У парламенті відновлюється коаліційна більшість. Нова угода ґрунтується на цілях і засадах програми нашого Кабінету Міністрів. Парламентська фракція Блоку Петра Порошенка висунула на посаду глави уряду Володимира Гройс­мана. Зробивши все для стабільності і спадкоємності курсу, заявляю про рішення передати обов’язки та відповідальність керівника уряду України, — заявив Яценюк і далі звернувся до НФ: — Прошу підтримати моє рішення і разом продовжити спільну справу. “Народний фронт” залишається в коаліції, бо сьогодні це єдиний засіб оборонити державу»189.

14 квітня Яценюк прокоментував парламентську постанову про уряд:

Ми сьогодні започаткували новий стиль політичної культури в країні. Цього ніколи раніше не було — коли є спадковість влади, коли демократія демонструє свою здатність працювати на благо людей і на стабільність в державі. Коли особисті інтереси не вартують нічого порівняно з інтересами держави і нації.

Він привітав парламент, президента і парламентську коаліцію «з тим, що ми знайшли спосіб вирішити політичну кризу»190.

Це рішення мало наслідки як для України, так і для самого Яценюка. Альтернативою був розвал коаліції, що спричинило б дострокові парламентські вибори. Можна лише гадати, чи скористався б цією нагодою Путін, щоб відвоювати ще шмат української території. У кожному разі він мав би підстави сподіватися на істотне послаблення здатності і бажання України чинити опір російській агресії.

Соціологи одностайно прогнозували суттєве зміцнення позицій проросійських сил у новому українському парламенті. Навіть якби вони не отримали там більшість місць, дуже сумнівно, щоб новообрана Верховна Рада була здатна, наприклад, ухвалити закон про закріплення в Конституції стратегічного курсу держави на повноправне членство України в Європейському Союзі і НАТО (Організації Північноатлантичного договору). Нагадаємо, Верховна Рада VIII скликання ухвалила цей закон 7 лютого 2019 року, за нього проголосували 334 народні депутати191.

Отже, Україна від рішення Яценюка зберегти коаліцію й уникнути позачергових парламентських виборів однозначно виграла. До того ж українці отримали приклад того, як політик може поставити інтереси держави вище за власну образу. Проте й для самого Яценюка це рішення було вигідним. Щоправда, на перший погляд це неочевидно. Мовляв, Яценюк і НФ за три роки так і не зуміли відновити рейтинг, 2019-го вони навіть не наважилися взяти участь у президентських і парламентських виборах, тому їхній виграш нульовий. Однак це дитячі підрахунки, а якщо міряти вигоду по-дорослому, за формулою «потужність впливу, помножена на тривалість впливу», то вона безперечна.

НФ пролонгував на три роки коаліцію, а з нею і свій вплив у виконавчій владі загалом та в уряді зокрема. Кабмін, як і раніше, міг ухвалювати лише ті рішення, на які давав згоду НФ. Ба більше, хоча Гройсман, який замінив Яценюка на посаді прем’єра, формально вважався представником БПП, де-факто він був ближчим до Яценюка, ніж до Порошенка. Цьому неабияк посприяли дев’ять місяців, які Гройсман пропрацював у першому уряді Яценюка (з 27 лютого по 27 вересня 2014 року) на посаді віцепрем’єра — міністра регіонального розвитку, будівництва і житлово-­комунального господарства. За той час вони встигли притертися один до одного, порозумітися і пройнятися взаємною повагою. У наступні роки це взаємне позитивне ставлення лише зміцнювалося.

Якби Яценюк, реагуючи на постанову парламенту 16 лютого 2016 року, грюкнув дверима, усі ці можливості було б утрачено. Після позачергових виборів НФ, найпевніше, вже не мав би в парламенті своєї фракції, а отже, не міг би претендувати на участь в уряді. Натомість посаду прем’єра міг отримати Міхеїл Саакашвілі, який тоді найгучніше критикував Яценюка і його уряд.

З 30 травня 2015 року Саакашвілі очолював Одеську облдерж­адміністрацію, а вже з кінця літа почав публічно сваритися з Яценюком. Незабаром сформувалося коло шанувальників Саакашвілі, які хотіли бачити його у кріслі прем’єра і сподівалися ввійти в парламент за списком партії, яку він підтримав би. Ця новостворювана політична сила була суто популістською за своїми гаслами і намагалася заробити рейтинг передусім на антикорупційній тематиці. 6 грудня 2015 року Саакашвілі організував в Одесі антикорупційний форум. У своєму виступі він перерахував втрати українського бюджету від різних корупційних схем і вигукнув питання: «Хто повинен відповідати за все це?». Замість відповіді на екрані на сцені форуму з’явилося зображення Яценюка192.

Згодом подібні форуми Саакашвілі проводив у Києві й інших містах. Фактично це були піар-акції (і водночас організаційні конференції) новостворюваної політичної сили Саакашвілі. У ЗМІ ці форуми, починаючи з першого одеського, називали «антияценюківськими».

Після 16 лютого 2016 року піар-кампанія Саакашвілі проти Яценюка стала ще брутальнішою і вийшла на міжнародний рівень. 11 березня в німецькій газеті Zeit з’явилося інтерв’ю із Саакашвілі під заголовком «Часи Яценюка минули». Журналіст не приховував величезних амбіцій свого співрозмовника:

Він був президентом Грузії, а тепер він найпопулярніший політик в Україні. Чи стане він незабаром прем’єр-міністром? Нинішній прем’єр повинен піти, говорить Саакашвілі… За опитуванням громадськості, Саакашвілі став найулюбленішим політиком України 2015 року. Майже 12 % опитаних голосували б тоді за антикорупційну партію Саакашвілі, попри те, що на той час такої партії ще не існувало.

В інтерв’ю Саакашвілі чітко позначив, на чиє місце він цілить: «Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, утім, від першої ж зустрічі бачив у мені того, хто прийшов його замінити. Йому ніколи не подолати цей страх». Він ще й уколов Яценюка, наголосивши, що «його рейтинги за результатами опитувань упали нижче за один відсоток193.

Яценюк бачив, у якому напрямі розвиваються події. «Для нинішньої кризи немає раціональних підстав. Її ідейна основа —